Вона живе в перервах між мігренями
 
і через те сприймає час дискретно.
 
Вона нанизує його на павутину
 
і носить, наче торк, навколо шиї.
 
Але насправді час - вода, усі довкола
 
його завжди тримають у долонях
 
і думають, що мають, а вона
 
бездумна носить росяне намисто,
 
яке на сонці виграє, мов діаманти.
 
Жінки їй заздрять, а легкі краплини
 
сповзають вниз і, зважившись, пірнають
 
їй між грудей. Цей натяг поверхневий
 
чоловіків бентежить. Спрагла шкіра
 
Сичить і п'є отруйну воду часу...