ГОРОБЦІ
 
Якщо у вас в очах сльози після Горобців, дочекайтеся, доки вони висохнуть,  прочитайте мій текст пізніше. Можливо, завтра. Проживіть цей день з горобцями в душі.
  
 
Пробирає...
 
* * *
 

Колись, коли батон ще коштував 22 коп, вибралися ми вперше до Польщі. Акурат перед цією знаменною подією "Комсомолка" тиснула статтю про те, як нас там не люблять, мовляв, дорогу в інший бік показують і на питання "котра година?" не московський час називають, одним словом, жах! Озброєні цією корисною інфою, ми протиснулися через кордон і полетіли на Варшаву.
 
Дорога неширока, невдовзі наздоганяємо місцевого полонеза. При нашому наближенні він приймає вбік і продовжує рух. Правим колесом по узбіччю. "Що це з ним?" - чудуємо ми, аж раптом: "Слухай, та він же нас пропускає!?!" У нас у ті часи за такої ситуації водій займав середину дороги і тиснув на газ.
 
До добра звикаєш швидко, і якщо ситуація, коли ми, пішовши блудом у якомусь місті, на світлофорі запитали у водія машини, що стояла перед нами: "Як виїхать на Жирардов?", а він, розвівши руками від неспроможності це пояснити, сказав: "Рухайтеся за мною", і  розвернувшись на перехресті, поїхав у зворотньому напрямку, вивів нас далеко за місто до якоїсь розвилки, де ми мали зробити правильний вибір, а після цього, не взявши запропонованих грошей, крутнув через суцільну осьову і погнав назад, так от, якщо це нас іще здивувало, то коли на зворотній дорозі ми заїхали на лісову галявину пУдобідать і навести лад в салоні машини, а неподалік виявилося якесь будівництво, і вже за мить охоронець з дружиною несли нам чай і каву, ми не шокувалися від того, а сприйняли, як належне.
 
Залізну фіранку ми подолали підвечір, вирішили не спинятися на досягнутому і вранці були вдома. Миші в холодильнику нас не дочекалися, "но у нас собой было". Не вистачало лише хліба. Я метнулася до магазинчика з лякаючим написом "Гастроном". Це все була прелюдія. Людія - попереду.
 
Я не те що не запам'ятала, я НЕ ЗРОЗУМІЛА, що я зробила не так, чим я не догодила касирці, але її верескливе "Свінья!" було адресовано саме мені. Я прокололася, як развєччік на ворожій території. Це було перше слово, яке я почула від співвітчизників після перетину кордону. Я була так зачумлена дорогою, весною, польськими панами і панянками, що такий кульбіт викликав у мене повний ступор свідомості. Я з неймовірним зусиллям сфокусувала помутнілі зіниці на дверях і непевною ходою посунула відзначати щасливе повернення на батьківщину.
 
За 15 років, що пройшли від того часу, багато чого змінилося в нашому домі. Замість "свіньЇ" хазяї супермаркетів привчили касирів з кам'яним виразом обличчя бурмотіти  "спасибозапокупкуприходитееще". Уже щось... Але в Києві все частіше можна почути "дякую!" Справжнє, з посмішкою і поглядом у вічі. Спробуйте це слово на смак. Спочатку буде - бр-р-р... Це як куштувати непідготовленим організмом французький коньяк 35-літньої  витримки - мороз шкірою і повне відторгнення свідомістю: бідні  товстопузи - пити таку гидоту - а потім нічого, якось звикаєш...  Я спочатку не наважувалася казати "дякую" замість "спасіба", відчувала себе, як двірник у фраку. Вирішила почати з більш нейтрального "спасибі". А потім і сама незчулася, як освоїлася у  цьому вишуканому естетстві. Спробуйте, вам сподобається!
 
І наостанок іще одна маленька деталь. Біда постсовкового соціуму - звертання до особи. На "дєвушку" я ще реагую нейтрально, тут коментується мій вік, можна потерпіти, а от за "женшщину" спуску не даю. Якщо це слово адресує мені клерк чи продавець чоловічої статі, я лагідним тоном запитую: "Перепрошую, а мені як краще до вас звертатися? Пане запліднювач чи пане осємєнітель?" І поки невидимий рефері рахує до десяти, пояснюю: "Ну, ви ж тільки що назвали мене "роженіцей" - "Я сказав "ж-женшщіна... "- "Правильно, geno - латинською - народжувати, "женшщіна", відповідно, породілля. Так як мені звертатися до вас?"  На рахунок  "дев'ять!" він оговтується: "Но у нас это слово употребляется в качестве обращения!" - "Так то у вас. А ви спробуйте по-нашому" - "Это как?" - "Прошу пані" - "???!!!" - "Я розумію, так відразу важко, але ж колись треба починати ставати людьми. Якщо вас не влаштовує наша мова, згадуйте свою. На "сударыню" чи "госпожу" я відгукнуся".
 
* * *
 
"Як усе занедбано..."  А сіла ж написати маленького комента...
 
На дворі таке сонце! У мене в теплиці вже, мабуть, під тридцять. Розумне і вічне я сьогодні вже посіяла, піду сіяти добре - редиску. Привіт!