Один італійський аристократ (неправильного ідеологічного «походження») написав зопалу:
 
«….дух легіонера. Це люди, котрі віддають перевагу суворому і небезпечному життю, вміють битися, навіть знаючи, що битву вже програно (в матеріальному сенсі); котрі здатні оцінити слова стародавньої саги: "Вірність сильніша за вогонь". Своїм існуванням вони утверджують традиційну ідею, що саме почуття честі й ганьби (а не заяложені істини дрібної моралі) визначають суттєву, екзистенційну відмінність між людьми….»
 
« …..шлях тих людей, для котрих відтепер мета стала засобом; ілюзорність міфів не зачіпає в них того, що вони здатні досягнути сами по собі, на межі між життям та смертю, по той бік світу можливостей.»
 
«…Але інший шлях перемогти буржуазію полягає в реальному виході від неї нагору. Нові люди будуть антибуржуазні завдяки описаній вищій концепції життя - героїчного й аристократичного; завдяки тому, що зневажають зручне життя, йдут не за тим, хто обіцяє матеріальні блага, а вимагають всього від себе самого; нарешті, тому, що не дбають про безпеку, але люблять поєднання життя і ризику в усіх царинах, приймаючи на себе невблаганність голої ідеї и ясної дії.»
.
«…Настільки ж важливо створення еліти, котра зі стриманою силою, дотримуючись інтелектуальної суврості й абсолютної непримиренності, визначить ідею, в рамках якої необхідно об’єднатися, й утвердить її перш за все у вигляді нової людини, людини опору, встоявшеї серед руїни. Якщо ми здолаємо цей період кризи і нестійкого, ілюзорного порядку, лише цій людині належатиме прийдешнє. Але навіть якщо доля цього світу  наперед визначена і наступає його остаточне руйнування, ми зобов’язані непохитно стояти на таких позиціях: у будь-якому випадку те, що мусить бути зроблено – буде зроблено; ця країна - наша й ніколи не буде ані захоплена, ані знищена ворогом.»
 
Ото маю до інтелектуальної громади, що тусується на цьому сайті, простеньке запитання. Щось не так із тим італійським аристократом? Може він у чомусь помиляється? І слова його звернені не до нас, сучасних українців?