Протоієрей Олег Ведмеденко
Який піст потрібен Богові? Чи угодний Господу такий “піст”, коли людина невигадливо перейшла зі споживання м’яса на рибку, грибочки та огірочки? Коли вона не їсть м’яса, яєць, не п’є молока, але п’є кров брата свого? Безумовно ж, ні! Піст тілесний необхідний для нас з вами, для нашого здоров’я, для зміцнення нашої волі, для перемоги нашого духа над плоттю; для Господа ж – потрібен піст духовний. Без духовного посту піст тілесний – усього лише проста дієта. Тому й святий Антоній Великий визначає піст як стриманість у першу чергу язика, серця, а потім уже черева.
Втім, звернімося до Святого Письма, і пошукаймо у ньому відповідь на запитання: чи правильно ми розуміємо суть святого посту? Господь, звертаючись до пророка, навчає: “Кричи на все горло, не стримуйсь, свій голос повищ, мов у сурму, й об’яви ти народові Моєму про їхній переступ, а домові Якова – їхні гріхи! (тут “дім Якова” – зібрання усіх синів віри, усіх “колін” народу Божого, усіх віруючих – тих, хто призиває Ім’я Господнє. – Авт.). Вони-бо щоденно шукають Мене та жадають пізнати дороги Мої, мов народ той, що праведне чинить, і права свого Бога не кидає. Питаються в Мене вони про права справедливості, жадають наближення Бога: «Нащо ми постимо, коли Ти не бачиш, мучимо душу свою, Ти ж не знаєш того?..»
Отак, – у день посту свого ви чините волю свою, і всіх ваших робітників тиснете! Тож на сварку та заколот постите ви, та щоб кулаком бити нахабно. Тепер ви не постите так, щоб ваш голос почутий був на височині!
Хіба ж оце піст, що Я вибрав його, – той день, коли морить людина душу свою, свою голову гне, як та очеретина, і стелить верету та попіл? Чи ж оце називаєш ти постом та днем уподоби для Господа?
Чи ж оце не той піст, що Я вибрав його: розв’язати кайдани безбожності, пута ярма розв’язати й пустити на волю утиснених, і всяке ярмо розірвати? Чи ж не це, – щоб вламати голодному хліба свого, а вбогих бурлаків додому впровадити? Щоб як побачиш нагого, – то вкрити його, і не сховатися від свого рідного?
Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя справедливість ходитиме перед тобою, а слава Господня – сторожею задньою! Тоді кликати будеш і Господь відповість, будеш звати – й Він скаже: Ось Я! Якщо віддалиш з-поміж себе ярмо, не будеш підносити пальця й казати лихого, і будеш давати голодному хліб свій, і знедолену душу наситиш, – тоді-то засвітить у темряві світло твоє, і твоя темрява ніби як полудень стане, і буде Господь тебе завжди провадити, і душу твою нагодує в посуху, кості твої позміцняє, і ти станеш, немов той напоєний сад, і мов джерело те, що води його не всихають!..” (Книга пророка Ісаї).
Ось якого посту чекає від нас Вседержитель. Ось якої жертви – милосердя. “Коли б знали ви, що то є: «Милості хочу, а не жертви», то ви не судили б невинних”, – ясує Господь фарисеям. “Милості хочу, а не жертви, і богопізнання більше від цілопалень”, – посвідчує Він фарисеям і сьогоднішнього дня.
Не випромінюйте зло! Зречіться себе, смиріться, розв’яжіть кайдани безбожності вашої. Пізнайте волю Мою, відкрийте свої серця для світла істини й побачте, що воля Моя проста й зрозуміла, що вона в єдиному слові – возлюби.
Розв’яжіть пута ярма гріховного! Доки будете під прокляттям? Доки будете роз’єднані зі Мною за жорстокосердя своє? Доки кадитимете отим ідолам, що є людські пристрасті та пожадливості плоті, у першу чергу заздрість та жадібність ваша? Усуньте із ваших сердець “крайні шкірки”; “необрізані” ось вуха ваші, і слухати уважно не можете ви, і слово Господнє для вас стало посміхом.
Пустіть на волю утиснений дух свій, зв’язаний ярмом омани багатства віку цього, ярмом гордині та зарозумілості вашої. Не підносьте свого пальця і не кажіть лихого... (Та як же, коли “що лежить на серці – те говорять уста”.) Роде зміїний! Як ви можете мовити добре, самі бувши злі?
Вламайте голодному хліба, і не тільки буквального. Поділіться і хлібом духовним – добрим словом, щирою, не зверхньою порадою; прийміть радість та горе ближнього, як свої; введіть вбогих бурлаків в дім серця свого, зігрійте “блукаючих бідних” теплом своєї душі. А як побачите нагого, і не тільки буквально, а й духовно нагого, тобто винного перед Богом і людьми, який не має одягу праведності, щоб прикрити ганьбу наготи своєї – не відвертайтесь від нього, прикрийте провину його своїм “одягом”, своєю праведністю; не цурайтесь його як отой фарисей: “Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирники, неправедні, перелюбні, або як цей митник...” Бо насправді вийде він, цей духовно нагий “митар”, більш виправданим, аніж ви...
Ось якого посту чекає від нас Бог. Великий піст розпочався. “Кричи на все горло, не стримуйсь, свій голос повищ, мов у сурму!..” – закликає Господь через пророка Ісаю. “Засурміть на Сіоні в сурму, здійміть крик на святій горі Моїй!..” – гримить голос Господній в Йоіля. “Горе безпечним на Сіоні!..” – вторить їм також і Амос. Чи почуємо?
Великий піст триває...
www.vedmedenko.org
