для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru
Для полноценной работы сайта включите в вашем браузере поддержку JavaScript. В противном случае многие функции сайта будут недоступны.

МИ ПАМ’ЯТАЄМО ЯК ЦЕ БУЛО.

МИ ПАМ’ЯТАЄМО ЯК ЦЕ БУЛО.
2005-й. Київ. Майдан Незалежності.
 
Згадую  подію, яка дуже запала мені  у свідомість.
 
Це було на інаугурації Ющенка. Майдан був заповнений вщент і помаранчовими, біло-блакитними... Всі були...
 
Тоді поряд  мене, опинився якийсь дивний дядько, який дивним  голосом вигукував якісь дивні гасла. «П’яний він, чи що?» - подума я тоді.  Після промови Ющенка заспівали Гімн України. Саме по собі це вражало, коли сотні тисяч людей одночасно співають гимн своєї країни, щиро, завзято не по спонуканню.
Та тут цей дивний дядечко, якось так зморщився, і я побачив, що він плаче, як дитина, щиро не скриваючи своїх сліз. Я дивився на нього і ніяк не міг збагнути, що ж з ним таке. Коли він побачив, що я дивлюсь на нього, посміхнувся мені  та сказав: «Вот видите,  я украинец, всю свою жизнь прожил в Украине, прошел Афганистан, воевал в горячих точках, а до сих пор не знаю не то, что гимна своей страны, но и украинский язык.  Мне стыдно, что я так долго не понимал ГДЕ я живу и КАКОЙ дивный народ живёт рядом со мной в МОЕЙ стране».
 
Тут  тільки я збагнув, що саме з ним не так — в нього не було рук, а замість них,  незрабні протези. А говорив  він голосом людини, яку тяжко контузило, що й було насправді. Поряд, підтримуючи його,  тихенько стояла привітна жіночка, витираючи час від часу маленькою хусточкою  очі. «Я так давно не бачила його таким щасливим, - тихо промовила  вона, - вже тільки за це я вдячна Майдану, що можу бачити свого чоловіка таким щастливим, ми так давно нікуди не виходили, йому дуже важко пересуватися». Вони ще постояли деякий час та згодом пішли.
 
Пройшло п'ять років,  але вираз счастя на його обличчі  я бачу й до сьогодні .
 
Також  запам’ятався ще один випадок, свідком якого я став.
 
Якось я спускався  вниз по вулиці  Воровського, побачив  чолов’ягу, років 40-45,  який йшов мені на зустріч. На рукаві в того була синя стрічка. Зовнішність цієї людини  зразу видавала в ньому шахтаря. Йшов він мабуть від вокзалу,  де на той момент біснувалася «прогресивна товаришка всіх трудящих»  Н.Вітренко. Йшов не поспішаючи, жуючи якогось пиріжка, та роздивляючись навколо.  Мабуть настогидло йому слухати ту біснувату тітку, та й пішов собі. Коли ще в в Києві побуваєш?
Та ось мене  обігнали дві дівчини, прикрашені помаранчовими стрічками, вони щось між собою весело гомоніли, а коли побачили того дядька, радісно зойкнули, підбігли до нього та питають:  
- Ви з Донбасу?
- Да… – злякано  відповів дядько. Бо дуже  несподівано все це  вийшло.
- Ой, як здорово! - прощебетали дівчата – Ви мабуть від вокзалу, з мітингу?
- Да… - відпові він.
- Пішли з нами на Майдан! Там цікаво, там весело, там вся Україна! – сказали вони.
- Да...  нет, нам нельзя, нам не разрешают … – ніяково відповів чоловік.
- Та, пішли, пішли, Ви це побачите самі… - не вщухали дівчата. Потім обережно взяли дядька під руки та повели за собою. Він спочатку трохи пручався, (ще б пак, отак серед  вулиці до тебе підбігають дівчата та кудись хочуть вести) але побачивши їхні щирі усмішки і радісний сміх, посміхнувся, спочатку ніяково, а потім щиро та пішов з ними на Майдан…
І подібних випадків, ті хто був тоді в Києві можуть навести безліч. І це щира правда. Радість і щастя від того, що ти, та твій голос щось значить, гордість за свій народ, за свою країну панували тоді скрізь…
 
До чого я веду? Та от до чого.
 
Пане Ющенко. Панове політики. Всі ті хто тоді стояв там перед своїм народом та клявся йому у вірності. Вам не соромно? Як ви могли зрадити ТАКИЙ народ?
 
Питати вас про те, чи мучить вас сумління,  мабуть безглуздо, чи буде воно вас мучити згодом, ще безглуздіше, бо для вас нема нічого святого крім грошей. Ви не боїтеся зараз гніву та обурення народу.
 
Ви боїтеся грубої  сили ваших колег-політиків, яки зараз  взяли над вами реванш, тим же обманом та фальшуванням що і 6 років тому.  І хай мені дорікають, що я не маю доказів і таке інше. Я не прокурор, щоб знати і розуміти докази мені не потрібні, бо ви прекрасно знаєте, що всі це знають. «Докази» залиште собі та купленному вами «правосуддю».
 
Ви боїтесь втратити місце біля бюджетного корита, боїтесь  за свої брудні оборутки…  боїтесь, бо для вас такого поняття, як «моя країна, мій народ» не існує взагалі. Ви мислите грошовими термінами розкрадання бюджету, прикриваючись «бідолашними пенсіонерами, лікарями та вчителями», на яких вам, за великим рахунком, наплювати, як і на всіх інших громадян.
 
Але… Всяка дія має свою протии дію. Все що відбувається, відбувається не дарма, бо має свої наслідки. Всякий вчинок, добрий чи поганий, вертається помножений у декілька раз, не вам так вашим дітям, онукам.
 
Панове політики вчорашні, сьогодішні, завтрашні. Хочеться щоб ви завжди пам'ятали про це.
 
Бо сьогодні ви «на коні», а завтра… завтра, як Ющенко…, як Кучма, як Мороз…
 
...так або як Муссоліні... чи Чаушеску...

© Proofer [23.02.2010] | Рейтинг: 46.5/57 | Переглядів: 3169

2 3 4 5 46.5/57




Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Facebook-login



загрузка...




programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2020 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Будь ласка, увійдіть за допомогою
Facebook-login