Тим, хто ще читав у дитинстві Аркадія Гайдара, не треба пояснювати, хто такі Хлопчиш-Кібальчиш та Хлопчиш-Плохіш. Хто не читав – зверніться до першоджерела або спитайте у батьків.
 
А в Україні з’явився ще один хлопчиш – Гавриш.
Такий собі Гавриш Степан Богданович, перший заступник секретаря РНБО України.
Нещодавно він, аналітик за визначенням, розмістив на сайті УНІАН статтю «Особливості національної політики: битва за Україну починається знову» (http://unian.net/ukr/news/news-363296.html).
З Вашого дозволу, прокоментую деякі фрагменти цієї публікації.
 
«Шквал привітань Віктора Януковича – це попередження Юлії Тимошенко про неможливість повторення 2004 року. Її місце – в опозиції. Це плата за нереалізовані, змарновані можливості Помаранчевої революції. З іншого боку, вона не повинна допустити перетворення «операції обнуління» на чергову геоісторичну «кризу розпаду». Показово й те, що наполегливі спроби заручитися підтримкою Заходу на «час Я» з театральним ефектом провалилися. Провідні західні політологи, експерти, журналісти – на боці Януковича та його перемоги. Світовий уряд виписав йому «дружній» вексель, реалізувати який буде непросто».
 
Давайте розберемося в цій купі незграбних термінів.
1. Шквал привітань – це щось схоже на «бурхливі, невмовкаючі оплески, що переходять в овацію» часів Сталіна, Хрущова та Брежнєва. Таке враження, що до Януковича, який, за його власним висловом, «вистояв чергу на Президента», шикуються в чергу світові лідери, аби його найшвидше привітати.
2. Ну, звісне діло, місце Тимошенко – в опозиції. Спасибі, Степане Богдановичу, що не на кухні.
3. Що означає наказ Тимошенко не допустити перетворення «операції обнуління» (© Л.Д. Кучма) на чергову «геоісторичну «кризу розпаду» ( © С.Б. Гавриш) вже й зовсім незрозуміло. Ну, на те автор і професор права, аби його не кожен пересічний розумів.
4. Щодо «дружнього векселя» -  оце вже смішно! Пане професоре, вексель виписує боржник кредитору, як боргове зобов’язання! Може, він і буває дружнім, - але Ви б, шановний, проконсультувалися з цього питання у щойно нагородженого В. Стельмаха, або в того, хто його нагородив – одного з найкращих банкірів світу. Він би Вам ще й про акцепт розказав, години за півтори…
5. А за "світовий уряд" я вже мовчу... Ех, РНБО-РНБО!
 
«Невеликий розрив у відсотках засвідчує скоріше лібералізм штабу Януковича, який не заважав Юлії Тимошенко практично в безвихідних умовах нарощувати рейтинг, аніж будь-які серйозні підозри щодо фальсифікацій».
 
Оця фраза – справжній перл! Про лібералізм штабу Януковича можна здогадуватися з одних прізвищ видатних штабістів – Азаров, Герман, Колесніков…
 
«Аналіз уроків Майдану – окрема тема. Однак головний з них – В.Януковича вдруге обрано Президентом України. За демократичних умов, у чесному й відкритому змаганні, за активної ролі Президента В.Ющенка як гаранта проведення чесних виборів. Складається враження, що всі, окрім Ю.Тимошенко, прагнули перемоги саме Віктора Федоровича».

Цікаво сказано про головний урок Майдану. Тут нічого не коментуватиму – дам можливість читачам насолодитися химерною логікою Гавриша.
А щодо ролі Ющенка – це точно, він, як ніхто, прагнув перемоги Януковича. Але куди дівати більше 11 мільйонів голосів за Тимошенко? Теж хотіли Януковича?
 
«Чи могла виграти вибори Юлія Володимирівна? Відповідь негативна. І справа не в тому, що вона відповідальна за соціально-економічну кризу в Україні. Вона зрадила Віктора Ющенка, а перемогти Віктора Януковича мав шанс тільки він. Зрозуміло, у союзі з біло-сердечним партнером».
 
І цю фразу рекомендую продегустувати. Особливо Вірі Івановні Ульянченко – вона такі ж самі пече.
 
«Остання надія штабу кандидата в Президенти Ю.В.Тимошенко – Вищий адміністративний суд – не візьме на себе жодної політичної відповідальності. Ніхто із серйозних експертів не наважується виділити йому окрему роль у виборах 2010 року. Верховний суд законодавцем вилучений з процесу. Та й неприємний привид 2004 року ще не залишив коридорів національної Феміди».
 
Національна Феміда – це сильно сказано! Мені вже бачиться кінострічка «Особливості національної Феміди» з чудово виписаними персонажами, які вештаються її коридорами.
 
«Немає також жодного сумніву, що інавгурація Президента України Віктора Януковича відбудеться з високою точністю 25 лютого. У день Іверської Божої Матері. Саме вона буде покровительствувати в скрутні часи новому, четвертому Президентові одної з найбільших за територією країн Європи».
 
А я, дурний, вважав, що Ахметов…
 
«Перед політиком і, за сумісництвом, прем’єр-міністром Юлією Тимошенко вперше постало надзвичайне історичне питання: що робити? … Якщо вона подасть у відставку й надасть можливість Віктору Януковичу взяти на себе відповідальність за розвиток України, то збереже свою політичну силу й рано чи пізно відновить діалог з національними політичними та бізнесовими елітами. Це чи не єдиний шанс об’єднати розчарований і розгублений помаранчевий електорат. Щоправда, якщо Віктор Ющенко не кине їй виклик. Хоч для цього йому треба зробити майже неможливе: провести чесний аудит своїх помилок, прорахунків та здійснити свою особисту реформу. Однак він цього поки що не робить. Окрім визнання найбільшою помилкою свого п’ятилітнього правління саме Ю.Тимошенко. Візьмемо до уваги, що його політична харизма нині досягла свого піку. Тож шанс є».
 
О, і цей заходився вмовляти «політика і, за сумісництвом, прем’єр-міністра»  піти у відставку! Хору закликаючих суттєво побільшало.
А ще несподівано досягла свого піку харизма в Ющенка.
Степане Богдановичу, піки, або ж екстремуми, - вони різні бувають, і негативні теж. Візьміть це до уваги.
 
«Наприкінці 2009 року Україна досягла її [кризи - ДСЛ] дна. Тому нині вкрай необхідні швидкі, зважені, консолідовані дії всіх політичних акторів для ефективного її подолання. Зокрема і шляхом непопулярних реформ. А вони неминучі. Для цього потрібно одне – надати всі можливості Віктору Януковичу для реалізації його програми і сто однієї виборчої обіцянки».

Якщо дно кризи досягнуто при уряді Тимошенко, то чому, власне, він має відійти в сторону, а не відштовхнутися від цього дна? Що він і робить, якщо зважати на висновки і прогнози експертів.
До того ж, я не пригадую непопулярних реформ, проголошених програмою Януковича. Про підвищення соцстандартів – було, про податкові канікули на п’ять років – теж… Але хіба ж це непопулярні реформи? Та був би я соціально незахищеним, або  підприємцем – повісив би в себе на балконі прапор «Янукович – наш президент!»
 
«Звісно, прем’єр-міністр Юлія Тимошенко бачить вихід із ситуації. Вона як ніколи коректна й готова до мегакоаліції з Віктором Януковичем».
 
Тут дуже кортить процитувати великий роман, тим більше, що в ньому теж є свій Степан Богданович - Ліходєєв:
«- Разве я выразил восхищение? - спросил маг у Фагота.
-  Никак нет, мессир, вы никакого восхищения не выражали, - ответил тот.
- Так что же говорит этот человек?
- А  он попросту соврал!»
 
«Вона [політична відповідальність - ДСЛ] розмита між парламентом, урядом, Президентом, судом, прокуратурою, міліцією, олігархами. Тож невідкладним завданням є зосередження політичної відповідальності в одному центрі. Очевидно, що таким центром може бути тільки новообраний Президент. У нього об’єктивно є шанс створити пропрезидентську політичну більшість у парламенті, причому за короткий проміжок часу – одразу після виборів і не пізніше першого року свого правління».

О Боже, і ця людина обіймає посаду першого заступника секретаря РНБО!
 
«Якщо чинний прем’єр-міністр не піде у відставку і йому вдасться сформувати більшість навколо своєї політичної програми, – отримаємо парламентсько-президентську форму правління. Виникає небезпечний владний дуалізм, що несе високу ймовірність глибокої інституційної кризи і, як наслідок, поглиблення кризи політ економічної».

Це вже зрозуміло з попереднього: коаліція «під Януковича» - добре, коаліція «під Тимошенко» - дуже погано. Як казав Рокфеллер: «Що добре для «Стандард Ойл» — то добре для Америки».
 
«Високі електоральні очікування та реальні можливості Президента Віктора Януковича вже найближчим часом здійснити ряд позитивних кроків дають йому шанс вирватися за межі 50-відсоткового рейтингу й скористатися ним для перемоги Партії регіонів та її союзників на дочасних виборах до Верховної Ради».
 
В мене запаморочилося: оці позитивні кроки - це непопулярні реформи, до яких закликає автор, чи навпаки – пряники для всіх, в тому числі прихильників Тимошенко і тих, що «не підтримую жодного»? Інакше як "вирватися за межі"?
 
«Таким чином, тільки дострокові парламентські вибори забезпечать В.Януковичу стабільний мандат на п’ять років. Однак і в цього варіанта чимало опонентів, зокрема й у Партії регіонів. Видається, що Юлія Володимирівна діяла б саме таким чином».

Важко зрозуміти цей пасаж. Мається на увазі, що якби перемогла Тимошенко, то теж була б за розпуск Ради?
І знову не втримаюсь від цитування:
«Ведь говорил  я  ему  тогда за завтраком: «Вы, профессор, воля ваша, что-то  нескладное придумали! Оно, может, и умно, но больно непонятно. Над вами потешаться будут».
 
«Штаб Віктора Федоровича вважає найбільш перспективним «переформатування» парламентської коаліції на чолі з фракцією Партії регіонів, яка підпише угоду з фракціями «Наша Україна» і Блоком Литвина. Прем’єр-міністр, як істинний самурай, чинитиме опір до останнього, обіцяючи все й сьогодні. Зрештою великий шанс на перемогу мають прагматичні пропозиції Партії регіонів. Вони завжди перемагали. І ймовірність створення такої коаліції є досить високою, за умови що «Наша Україна», НРУ, УНП, УРП «Собор», ГП «Пора», «За Україну!» зможуть пояснити це своїй хоч і невеликій, але надзвичайно чутливій до зміни ідеологічних галсів групі електоральної підтримки. Крім того, перед ними постає непросте завдання – вибрати лідера з-поміж Віктора Ющенка, Арсенія Яценюка і… Юлії Тимошенко».
 
Оце залишу без коментарів, вони тут недоречні.
 
«Тому лідери БЮТ цілком технологічно закликають Юлію Тимошенко без зволікань перейти на другий бік вулиці влади – в опозицію. Проте для цього Юлії Володимирівні також потрібна серйозна особиста реформа й переосмислення своєї поразки. На відміну від інших, вона це може зробити. Причому дуже швидко, не чекаючи, доки закінчаться боєприпаси на її напівзруйнованій барикаді».
 
Цікавий комплімент Тимошенко в надії все-таки відставити її з прем’єрства. Така собі «перестройка» за Гавришем.
От тільки незрозуміло, що воно таке – закликати технологічно. Та нехай, може в РНБО всі так розмовляють.
 
«Потрібно якимось чином звести конфліктні горизонти сучасної української дійсності – євроатлантичний і російський – в одну траєкторну лінію розвитку. Найімовірніше, це може бути оновлена доктрина багатовекторності Леоніда Кучми».
 
Як там було сказано?
«Свистнуто, не спорю, - снисходительно заметил Коровьев, - действительно свистнуто, но, если говорить беспристрастно, свистнуто очень средне!»
Я так собі міркую, що навіть знаний маркшейдер Азаров не зможе звести горизонти в одну траєкторну лінію, тим більше з акцентом на багатовекторність. Та що там – навіть Лобачевському це було б не під силу.
 
«Для цього Президенту потрібна добре підготовлена професійна й високоінтелектуальна політична команда. На відміну від оточення, вона завжди працює на його успіх і на виконання його програми. Це єдина можливість зробити українську владу конкурентоспроможною. Саме так сьогодні діють лідери європейських держав, США, Росії, Бразилії, Індії і навіть Румунії та Болгарії».

Ну, нарешті! Так ось до чого було «так многа букафф» - інтелектуали потрібні замість оточення!
А вони – ось тут, в РНБО, секретар і її перший заступник. Залишається тільки узгодити з оточенням, а також вибачитися за слово «навіть» перед членами ЄС Болгарією та Румунією. Бо ще не так зрозуміють Степана Богдановича.
 
«Президент В.Янукович має пройти хистким містком без перил над прірвою тривалої кризи. Як він це зробить, не знає ніхто».
 
Ну пречудовий фінал для вас, шановні, але пересічні українці, якщо не зважати на трохи дивний епітет «хисткий».
Взагалі-то місток буває хитким, хистким – теж, але, можливо, від слова «хист» - тобто талант?
Як на мене, місток добре знає, як ним пройти. Особливо талановитий місток.
Яким, схоже, для Президента Януковича хоче стати Степан Богданович Гавриш.
 
Але віддамо належне нашому хлопчишу - він не такий, як отой Плохіш, що запродався клятим буржуїнам за бочку варення та ящик печива. Ні, він нічого для себе не жадає, окрім знову бути поруч з Лідером.
 
Хоча... Може на цьогорічних виборах в ПР "печивом" називають дещо інше, аніж виборчі бюлетені в 2004-ому?