«На Тернопільщині закінчив роботу Всеукраїнський молодіжний табір «РАЗОМ!».
Молоді «нашоукраїнці», що з’їхалися з усіх областей України, присвятили 2 дні
здобуттю нових навичок з лідерства, менеджменту та модерації та мали можливість
пройти майстер-класи від народних депутатів України та спеціалістів з піар- і
медіа-стратегій. У вільний час молодь займалася спортивними та інтелектуальними
іграми, проходила тренінг з особистісної комунікації».
 
З офіційного сайту Молодіжного союзу «Наша Україна»
 


 
…І все було б пречудово, якби випадково не довелося опинитися на базі відпочинку, окупованій «нашоукраїнськими» наметами, в якості простого – за власні гроші – відпочивальника. Бо картина, що її ми були змушені спостерігати протягом цих днів, не мала нічого спільного (окрім гри у футбол) із такою офіційною інформацією.
 
Уявіть собі додаткових 400 осіб на базі, яка розрахована усього на 80, але має, на нещастя, просторі галявини та колибу, де продається спиртне.
 
Тамтешні санітарно-гігієнічні ресурси (вода, туалети, сміттєзбірники) елементарно не витримували такої навали, втім, як і електромережа, що повсякчас виходила з ладу через десятки безперервно заряджуваних мобільних телефонів. При цьому  «нашоукраїнці» ані біотуалетів з собою не привезли, ані власноручного прибирання за собою сміття та «продуктів життєдіяльності» не налагодили.
 
Три дні молодь ганяла в футбол та волейбол (на турніках ввечері крутилися аж 3-4 хлопці), тинялася територією, пила горілку з пивом та горлала пісень. Рештки колишньої помаранчевої романтики були представлені у вигляді футболок з написами (зокрема, «НАТО – так!») і поліетиленових накидок (дарма, що від дощу не рятують, бо не мають рукавів, головне – є емблема!), а також волання Гімну України глупої ночі повз ноти та мелодію.
 
Наочна ідеологічна робота вичерпалася кінострічкою «Богдан Хмельницький», яку мало хто дивися, бо показ почали після 22-00, коли всі, в основному, вже перепилися. Останню ніч пили до ранку, після чого довго збиралися й попхалися далі, на Говерлу (хто, до речі, міг за таких обставин гарантувати їхню безпеку?). Тим більше, що наявність дорослих серед натовпу молоді не спостерігалась.
 
При цьому учасники заходу поводилися з усвідомленням своєї повної безкарності. На численні зауваження ентузіасти гучних нічних пиятик відповідали: «Ви знали, куди їдете» (?!) та «Потерпіть (??!) – завтра нас тут не буде». Вони справді могли чинити все, що їм заманеться: дирекція бази виявилася безсила проти чиновників та депутатів, котрі нав’язали їй участь у такій «ефективній» соціальній програмі, за якою стоїть банальне «відмивання» казенних (не своїх же!) грошей.
 
Звісно, там були і нормальні молоді люди – спокійні, більш-менш тверезі, не нахабні, чимсь дійсно зацікавлені. Можливо, на якійсь галявині за кущами (бо конференц-залу на базі немає) навіть і відбулися оті розрекламовані інтелектуальні ігри та тренінги з особистісної комунікації. Але на видноті було (і, відповідно, формувало репутацію заходу в цілому) зовсім інше. І судячи з пошкодженого майна (у тому числі в сауні, де останню ніч – за комсомольсько-радянською звичкою – «гуляло» керівництво), молоді «нашоукраїнці» успішно пройшли  майстер-класи від народних депутатів України та спеціалістів аж ніяк не з піар- і медіа-стратегій.
 
Питання: від чого настільки втомилася, що мала так тупо відпочивати, ця молодь? Хіба мало в країні роботи, котру вона могла б робити влітку, не надто напружуючись, у таких само літніх таборах – але нормально організованих? Хіба мало засмічених територій, які треба прибрати? Мало металобрухту, який треба зібрати? Мало руїн колгоспних ферм, які потворять пейзаж? Мало непохованих солдат Другої Світової, яким треба віддати належну шану, – і на розкопках не зайві робочі руки? Зрештою, навіть навколо цієї самої бази – на дивовижної краси водоспадах – теж не зайве було б позбирати пляшки, обгортки та інші сліди неохайних туристів.
 
Проте замість прибрати чуже сміття (це ж усе – наша Україна!) – лишили на додачу гори свого.
Тож який спосіб життя пропонують своїй «зміні» очільники партії? Вочевидь, вони над цим не замислюються – їх цікавить лише «оптимальне освоєння  коштів».
 
Молодіжний союз «Наша Україна», треба думати, є все ж політичною організацією, а не клубом дозвілля за інтересами. Але серед випадково почутих розмов – окрім застільного словесного брухту – були лише спогади про попередні поїздки, обговорення внутрішньопартійного життя на низовому рівні (кого куди брати чи не брати, хто проти кого «товаришує») та стосунків зі спонсорами. І – жодного розбірного диспуту чи дискусії, жодної стурбованості ситуацією в державі, жодного натяку на те, що молодь виробляє та пропонує алгоритми виходу з кризової ситуації для власної політичної сили, котра перебуває, м’яко кажучи, на межі розпаду.
 
Що вбили їм у голови їхні провідники про той же Майдан (де вони, по молодості, здебільшого не були – на відміну від нас)? Що саме «Наша Україна» все організувала та перемогла всіх ворогів, і тепер довіку можна пити й веселитися?  
 
У відповідь на мою тезу (виголошену з відчаю о четвертій ранку): «Якщо у вашої партії таке молодіжне крило, не дивно, що вона про…ла всі вибори!» – у п’яній компанії 20-річних активістів (!) «запала тиша» і після паузи хтось невпевнено заперечив: «Да мы выиграли!..»
 
«Наша Україна» – дуже точний бренд. Тобто – їхня. Приватизована перемога (перемога?!), приватизована країна, приватизовані час, нерви, життєвий простір оточуючих «позапартійних»… Ми з ними направду живемо в різних Українах.
 
Риба гниє з голови. «Наша Україна» – короткочасний, суто локально-тактичний політичний проект, і час його вичерпаний. Це підтверджується як «згори» – поведінкою її «патрона» та його оточення, так і «знизу» – рівнем роботи з молоддю, а по суті – рівнем стратегічного мислення та бачення перспектив.
 
Яких – «де-факто», а не «де-сайто» – направду НЕМАЄ.
 
Щоправда, про побачений контингент можна не турбуватися: бюджетні гроші на свої «прозанародні гуляння» він спокійно знайде в рамках наступного, так само тактично-короткочасного політичного проекту.
 
І назву його вже знаємо.
 

Ганна Липківська