Минулого тижня Віктор Андрійович Ющенко страшенно переживав, як має пояснити Владімір Владіміровіч Путін «маленькому росіянину» чому той платить за газ більше ніж аналогічний українець. Почувши це, я дуже втішився, що, як писав класик преферансу і гітари, - «Україна не Росія». Однак, виявилось, що оте «не» у попередній сентенції ду-у-у-у-у-уже маленьке.  
 
Акурат сьогодні у мене виникло кілька питань і до мого Президента та Прем’єр-міністра. Вони настільки незначні, що признаюсь чесно, я навіть не подумав їх задати особисто таким шанованим людям. Враховуючи нестримний потяг до графоманії (хто не знає, графоман – це людина, яка пише не тому, що хоче їсти, або бути депутатом, а тому, що просто хоче писати) я вирішив викласти кілька своїх питань письмового. Так от, питання у мене нудні і дуже схожі на російські, з тією лише різницею, що мій президент не стурбується відповіддю на них перед  президентом, наприклад, Молдови.  Але, про все за порядком.
 
Значить, цього тижня у мене був час парадоксальних відкриттів. По-перше, я дізнався, що за самовідданий подвиг провести засідання Верховної Ради з відкликанням депутатів з відпустки нація заплатила 1 200 000,00 грн. (Один мільйон двісті тисяч гривень). Отже, виходить, що один працюючий нардеп у відпустку обійшовся нам, платникам податків, у 2 666,67 грн.  (Дві тисячі шістсот шістдесят шість гривень 67 копійок). Це в день. Так як чоловік я не мєсний, цебто не з Києва, а, крім того, мене ше й затопило, то  я знаю ще таку цікаву цифру – 2 500,00 гривень платять селянинові за пошкоджену повінню хату. Це за другою категорією – хата ще стоїть, але вся залита водою. За те, що забрала з собою вода цілком – платять 5000,00 гривень. Виходить, один робочий день двох депутатів держава цінить так само як затоплений дім одного українця. Отже, всі 450 «пахарів», яких брутально витягли з моря в крісло одержать жалюгідні копійки, за які маленьким українцям пропонується відновити будинок.
 
Як влучно зауважив Володимир Яворівський український радянський письменник, член КПРС з 1981 року, депутат ВР України від БЮТ – «Держава все повинна мені компенсувати. Мені також не подобається… Але це Закон!» Похвальна законослухняність. А от на рахунок «не подобається» давайте посперечаємося, Володимире Олександровичу. Якщо б таке не подобалось, то нема нічого легшого ніж написати заяву і відмовитись від оплати компенсаційної виплати за відпустку у цей день. З іншої сторони – можна відправити ці гроші на потреби постраждалих. Але депутати добре знають, що на місцях більше вкрадуть ніж допоможуть, тому, навіть не пробували зробити широкий жест відмови від компенсації. Воно й правильно – яка різниця, як бабло попаде тобі в кишеню? Офіційно через бухгалтерію чи на цирлах принесуть місцеві чиновники? Другий варіант витратніший. На місцях треба буде більше вкрасти, щоб відкотити догори. А так – є надія що потопельці отримають ті свої тисячу – п’ять тисяч гривень. Як кажуть у нас:  «ліпше псові муха, як дрючком поза вуха!»…  
 
«Ми пахалі – я і трактор». Цей вислів спадає на думку коли бачиш з яким душевним трепетом і великими переживаннями депутати виділяли гроші на подолання наслідків повені та ухвалювали зміни до бюджету. Повертаючись до суми, яку клятий Закон змушує депутатів брати за проведений сесійний день посеред відпустки, хочеться запропонувати борцям за народне благо сісти разом і порахувати їхні трудодні за увесь період гм, не підберу слово – роботи чи що? – цієї каденції ВР України. Отже, не вдаючись в деталі і особливо не напружуючи мозок, ми маємо виконані наступні роботи: блокування трибуни, ліплення коаліції з матеріалу замовника, високоінтелектуальні вправи з кнопкою, зарядка для рук, надимання повітряних кульок, знов блокування, героїчне намагання обрізати собі пільги (а, ссссука, больно!) і безконечну суперечку – є коаліція чи то одна газетна брехня, товаріщі? Плідно. За увесь цей період жодна обтяжена високою довірою державна курва від зарплати не відмовилась. А я задумався – було їм за що платити?
 
Друге відкриття пробило мене на філософський лад і на вже описане вище бажання поспілкуватись з Прем’єркою, ну або з ким там з розумних… Нема? Ну, з совісних? Теж нема? Добре спитаю тоді сам себе. Я плачу за електроенергію 24 копійки за 1 кВт.  А молдовська компанія «Енергоком» купує у нас електрику за 2,9 центів за 1 кВт. У перерахунку на звичні копійки це виходить 14 копійок за 1 кВт. Був би я Путіним, а питали б мене про таку ситуацію з російським газом, то я б міг сказати, що Болівар скотина здорова і винесе стільки, скільки на нього покладуть. А, враховуючи те, що завжди на нього кладуть росіянина, а зверху – болт, то Болівар, коли з нього зняти хоча б одного, просто рвоне так, що втратить всі свої традиційні цілі, на кшталт догнати Америку.
 
Але я живу в Україні і, так як логічної відповіді на питання про ціну для молдовського експортера української електрики я не знайду, то вдамся до патріотизму  (Івченко казав – прибуткова штука). Я поясню нації, що українець – це звучить гордо. Або, принаймні, дорого. А раз дорого, значить – престижно. А раз престижно, то не пожлобімся, православні з греко-католиками, бо не хлібом єдиним, а й ніжками Буша, газом та електрикою міцніють інвестиційні перспективи нашої Держави! Не переживайте. Ваші переплачені 10 копійок за електроенергію повернуться до вас інвестиціями з Кіпру та Віргінських островів. Бо, як казав Галілей – все на світі крутиться, а особливо бабки!  І хто, вам, православні з греко-католиками винен, що ви не годні ся «крутити»? Хочеш жити – вмій вертітись. А як хочеш жити і працювати – то живи і працюй. В Польщі, наприклад. Там продукти вдвічі дешевші за наші, а зарплати раз в шість вищі. Там на зарплату можна жити. На одну. Прокляття якесь в поляків…
 
Я сьогодні страшенно меркантильний. Чомусь мене муляє аксіома наших політиків про перманентний дефіцит державних грошей. Я стараюсь зрозуміти, що не так в консерваторії? Як же так? Кабмін Януковича легко знаходить у 2007 році 250 мільйонів гривень на рік для придбання нових авто, меблів та апаратури, а у держави нема 57 мільйонів доларів на освоєння нафтогазових родовищ у Лівії. Тобто 50 лімонів баксів за рік на тачки є, а  57 лімонів на чотири роки для диверсифікації енергопоставок – нема.
 
Шо за мана? Український флот є, а кораблів у ньому – вже майже нема. На днях уряд списав десантний корабель на повітряній подушці «Донецьк». Я, напевно, чогось не розумію але поясніть мені, чому фрегат «Гетьман Сагайдачний», спущений на воду 29.03.1992 року – це флагман флоту і бойова одиниця, а десантний корабель «Донбас» побудови того ж 92-го року – металобрухт? Нема коштів на ремонт такого корабля та підтримання його у належному стані? А ви два «Майбахи» державні продайте. Або спробуйте не купляти щороку нові для потреб уряду, президента і Верховної Ради…
 
Ну й дивний я! До кого я говорю?  До себе? А сам я в таке вірю? «Донецьк» списали тільки тому, що, очевидно, знайшовся покупець на нього як на корабель або на брухт. Якщо завтра знайдеться покупець на «Гетьман Сагайдачний» його спишуть ще швидше і тихіше ніж «Донецьк». Очевидно, у Міністерстві оборони і Уряді приготували нову оборонну доктрину України, згідно з якою слід продати нах всю бойову техніку та матеріальну частину ЗС України, а на виручені гроші найняти нас захищати, наприклад, румунів. І кинути їх на кордон з Росією. А потім найняти росіян і кинути їх на кордон з Румунією. Білорусів  поставити стерегти морські рубежі, а турків розквартирувати в Поліських лісах. В центрі розмістити кілька польських дивізій, на Галичину запросити Бундесвер, поліцію сформувати з естонців (гарантовано наведуть порядок!) в Закарпаття відправити Балогу і Шуфрича, почекати, поки їм там стане тісно і вони, набравшись пасіонарності, разом зі своїми бригадами приєднають до України  Угорщину, Сербію і Чорногорію, попутно роздовбавши Косово та повернувши його у слов’янське лоно, з метою відновлення історичної справедливості.
 
Щоб у Косово  був лад та Європа не одержала шоку від припинення поставок наркоти, керувати місцевою адміністрацією слід послати Геннадія Адольфовича Кернеса. Він  так транзит поставить, що Хашим Тачі повіситься від заздрості в Лук’янівському СІЗО,  так і не дочекавшись коли йому сподобиться висунути звинувачення Генеральна прокуратура, а орли Луценка правильно оформлять протокол затримання.
 
При таких розкладах, нам залишається тільки запросити сюди працелюбних китайців, щоб вони на наших родючих чорноземах явили світу чудо плодючості та нагодували рисом пів планети. Закликати освоїти нашу індустрію акуратних німців, щоб вони у Луцьку змогли зробити, врешті – решт українське авто за яке не соромно, БМВ – бойову машину Волині. Продати землю американським та японським ріелтерам, а самим – всією унікальною 46-мільйонною нацією – виїхати на Багами, Мальдіви, Гаваї, Мадери, Кариби, атоли та лагуни і жити на проценти…
 
У цьому плані є тільки один незначний мінус: у розділі «Ризики  проекту» слід врахувати, що акуратні німці можуть злегка допомогти відважним полякам спакувати нас в телячі вагони, а  працелюбні китайці збудують нам комфортабельні бунгало типу «барак» на екологічно чистих просторах Заполяр’я, де й розмістять нас під братньою охороною «не понятых умом» росіян. Воно, ніби не дуже й відрізняється від атолів та лагун хіба що температурою, тільки є підозра, що відсотки за продану Україну нашим дітям платитимуть баландою. А вона не дуже схожа на недопите липневе «дайкірі» курортного сезону 2008-го року…
 
Вікторе Андрійовичу, Юля Володимирівна, Вікторе Федоровичу, Володимире Михайловичу, Петре Миколайовичу, ви де? А я на морі!!! Воно до мене прийшло.
На Прикарпаття.