Один язик добре а два… мутація держави?
 
Де-факто у нас вже є президент Янукович. Більша половина країни (за площею) завмерла в тривожному очікуванні змін. Ми боїмося, треба в цьому признатися. Боїмося втратити свободу вибору, мову, державність. Можливо наші страхи перебільшені,  як 5 років тому на Сході боялися помаранчевих (фашисти, націоналісти…). Може мої страхи даремні, може Вітя став демократом, як глибоко віруючий присягне на Євангелії боронити Україну. Але одна з цих фобій була в програмі Януковича – «двуязычие». Тут все реальніше.
Тому в мене прохання до наших російськомовних колег українців  пояснити, на скільки важливою для них є ця проблема. Відразу уточняю – українців, громадян України (незалежно від їх етнічного походження). Всіх інших, тих, для кого Україна – це прикрий випадок, хто вважає себе громадянином СССР, Росії – просьба не турбувати, ваша позиція зрозуміла (хоча для мене неприйнятна), дискутувати нам нема про що, а лаятись не хочу.
 
Чи справді, так потрібен для російськомовних громадян цей закон про другу державну мову? В чому проблема?
 
Я бачу дві причини.
 
1.Вам важко жити в україномовному середовищі.
2. Ви прагнете зберегти свою російськомовну культуру.
 
Проаналізую першу. Вона для мене здається несуттєвою.
 
Проживши певний час в іншомовному оточенні  люди досить швидко навчаються розуміти чужу мову, спілкуватися. Наприклад в Галичині польську розуміють практично всі. І це тільки за рахунок спілкування  з приїжджими туристами, перегляду польського телебачення. Ті, хто хоч трохи пожив у Польщі , вільно розмовляють польською.
Екзамени українськоюв школі, вузі – не проблема, діти дуже швидко засвоюють мову в школі. Свого часу, навчаючись в вузі українською, підручники ми мали російські. Дуже швидко засвоювалась  вся  термінологія, без якихось труднощів, ми легко переходили з одної мови на другу.
Думаю, що всі ви чудово розумієте українську, вільно читаєте. Можливо, трохи важче писати, але це уміння потрібне лише абітурієнтам (які все одно вивчають укр.мову в школі),  та держслужбовцям (які  мусять знати або українську або дві мови). В спілкуванні зі мною ви говорите на російській, я на українській, всім зручно.
 
Друга причина мабуть серйозніша.
 
Можливо, ви просто боїтесь, що через якийсь  час російська мова зникне в Україні, і ваші діти, внуки стануть україномовними? В принципі це можливо. Державна мова впливає на мову народів країни. Суджу по нашій Галичині. За моєї памяті змінилось мовне середовище. В мові моїх дідів було багато польських слів, попадались німецькі (відлуння Австро-Угорської імперії). Зараз такої вимови вже не почуєш. І, правду кажучи, мені трохи жалко за цим. Разом з ними зник певний пласт специфічної культури. Жителю лівобержжя їх мова була напевно незрозуміла, а  в мене легка ностальгія за «батярами», «пся крев» замість матів…  Зараз на зміну засиллю російських йде навала англійських слів. Що цікаво, освічені галичани, знаючи літературну мову, все одно не відказуються від нашого специфічного діалекту в розмовній мові, вважаючи це якоюсь ізюминкою, чи що. Можливо, і вам так не хочеться міняти свою мову. Як не дивно, але саме мені «бандерівцю-західняку» цей мотив зрозумілий.
 
Це про вас. Тепер про нас – україномовних. Чому я проти «двуязичія».
 
Перше.
Радянська влада створила українській мові тавро меншовартості. Це все ще зберігається. Наші галичани, попавши в Київ, досить часто переходять на російську  «щоб не виділятися».  Російськомовна література краще продається (бо її купують і російськомовні і україномовні). Все це може привести до зникнення української мови. Радянська влада привела її за той поріг, коли «самовідновлення» вже дуже важке, мові потрібна допомога, допомога держави, суспільства.
А  я не хочу втрачати свою мову, не хочу втрачати україномовну культуру.
 
Друга причина – наш сусід.
Росія. Держава, в якій зараз панівна ідеологія – відновлення імперії. Художня література, публіцистика, форуми – всюди туга за «великой страной». Мені не хочеться вертатися в «дружню сім’ю народів братів».  Росія ж спекулює на мовному питанні, зараховуючи «русскоговорящих» до своїх. (Хоча насправді відмінності між народами не лише в мові, але й у менталітеті). Тому мене лякає прийняття закону про другу мову, як мутація нашої державності, хвороба, що веде до втрати незалежності.
 
Але про україномовних, це так, до слова. Мені справді, «господа русскоговорящие, интересно знать ваши мысли об этой проблеме», проблемі, яка може стати черговою бомбою для нашого і так нездорового суспільства. Я не хочу ділити нашу країну, для мене погляди Коробової ближчі, ніж Тягнибокові, дуже хочу найти порозуміння в цьому болючому для країни питанні.
Успіхів всім!