І ще одне, що спонукає мене йти до суду. Навіть ще до оголошення остаточних результатів виборів, Янукович зробив низку різких антиукраїнських заяв, які прямо суперечать українським національним інтересам. І це тільки початок.
 
Кричущим фактом нечесності стало нещодавнє голосування Партії регіонів проти власного законопроекту про підвищення соціальних стандартів, того самого, на чому будувалися усі передвиборчі піар-технології Януковича.
Ю.Тимошенко
 
Для більшості спостерігачів рішення Юлії Володимирівни піти, навіть полізти у загрозливу і небезпечну рукопашну бійку, у скандальний і брудний мордобій проти пана Януковича виглядає чудасією старої неврастенічки, приступом маразму і ідіотизму, які дуже часто охоплюють таких нервових та амбітних жінок. Але це не вірно. Те, що вона переживає, - не те слово. Вона дійсно психічно неадекватна - це видно неозброєним оком. Але це дрібниця. Вона є старою і досвідченою політичною актрисою і вміє дуже добре відокремлювати мух самолюбності від котлет політичної кухні. Вона вміє оцінювати тактичну ситуацію, диспозицію сил, зміни у оперативній обстановці, поточні плюси і мінуси свого становища і стану супротивника.
 
Ці зміни, які відбулися за останній тиждень з моменту виборів сьомого лютого, дійсно вражаючі. Успіх не додав розуму до розм'якшеного мозку Януковича. Успіх розпалив хижу пожадливість донецьких кланів. Успіх притупив їх пильність, організованість, дисципліну. Кого Бог хоче погубити, того він позбавляє інтелекту, здібності відповідально поводитися і точно розраховувати свої кроки.
 
Юлія Володимирівна, як видно з її пики пила і пильнувала, пила і пильнувала, пила і пильнувала.
 
Хай вона розказує кому-небудь іншому, а не нам, що вона усі ці дні та ночі, які минули від дня голосування, займалася важкою юридичною роботою, збирала дані свідків, опрацьовувала документи, працювала з юристами. Цього не скажеш з її виступу, у якому вона у якості докази привела якесь одне задрипане дільце з задрипаної дільниці задрипаного Криму.
 
Ні. Не тем вона займалася. Вона ретельно аналізувала перші кроки президента-електа, фіксувала його розслабленість, невпевненість, неспроможність звернутися до діалогу з власним народом. Це була дійсно жахлива і мерзенна картина, якої я ще не знав ніколи у політичної історії. Президент-елект, замість того, щоб консолідувати свою власну країну, пішов роздавати різні обіцянки іноземним керівникам. Він почав вирішувати такі страшні питання української душі і політики, як доля ЧФ, ГТС, російської мови. Він зайнявся вирішенням проблеми свого першого візиту. Він пішов шляхом найменшого спротиву.
 
Так, світові лідери його дійсно привітали, але плювати вони хотіли на ці свої привітання, якщо вони побачили, що у своїй багатовекторній світоглядній концепції він йде слідом за Кучмою. Той сповна заплатив за цю дурницю, яку треба дійсно реалізовувати, але про яку політикам не треба бовкати.
 
Після заяв бевзня про ГТС і ЧФ доля почала відвертатися від нього. Повний кретин отримав кретинське становище.
 
Саме тоді у дискурс Юлії Володимирівни і потрапив самий знаменитий пасаж її вчорашнього спічу - про те, що її переконання в тому, що треба боротися, підтверджують також і останні свідчення окремих спостерігачів від ОБСЄ. Несподівано виявилося що ці "останні свідчення" висловили бажання виступити в судах на боці Юлії Володимирівни з відеоматеріалами, із своїми оцінками, що на виборах в Україні були системні фальсифікації.
 
Захід дав їй картблянш розірвати тупого супротивника. Ось як треба розуміти цю несподіванку.  
 
Донецькі ж у той час почали чергову бійку за місця у майбутньому уряді. З'явилися деякі свидоцтва, що вони претендують створити свій однопартійний кабмін. Мідним тазом накрилися перемови з НУ-НС, на яких нунсівці висунули досить скромні умови, - я, наприклад, вважав, що після цього торг вже недоречний. Але ні, тупість донецького клану настільки велетенська, що він не зрозумів головного, а саме, що то вони мають благати інших допомагати їм, а не інші їх. Бо ж перемога мікроскопична, й щоб перетворити її на щось міцне потрібні роки консолідації влади і пошуку довіри з боку країни.
 
Відмова партії Кириленка від участі у коаліції з ПР - знакова подія. Хто бачить тканину українського політичного життя, знає чому це так.
 
Саме після цього пані Тимошенко й оголосила війну до перемоги і оприлюднила свій огидний, але досить адекватний вирок. З її слів стало очевидним, що незалежно від результату судебної тяганини, вона, її партія, й та частина України, яка проголосувала за неї, ніколи не визнають Януковича президентом,  легітимно обраним Президентом України.
 
Так, Тимошенко бере цими словами курс на розподіл України. Якщо українська еліта має розум, вона має підтримати Тимошенко, щоб цього уникнути, якщо ні, тоді хай підтримає тупу команду.