Нудьгуючи на засіданні погоджувальної ради в понеділок 7 липня, журналісти і не здогадувались, яким буремним буде останній сесійний тиждень перед канікулами.
Це було затишшя перед бурею. Деякі нардепи (наприклад, БЮТівець Анатолій Семинога) відверто дрімали у своїх м’яких кріслах. Не зважаючи на телекамери, якими тісний конференц-зал у підвалі Верховної Ради був забитий ущент. Голови комітетів ліниво перешіптувались, шпетили підлеглих: мовляв, «депутат нині лінивий пішов: на засідання не ходить, на дзвінки не відповідає»... Але виявилося, що вони – нелінивці, вони просто як діти: працювати нецікаво, цікаво в купу-малу під трибуною гратися. Наступного ж дня, за першим же сигналом партійного гонгу. Одні – щоб узяти на штики уряд і відправити у відставку, інші – аби дозволити йому розподілити ще трохи грошей.
Збулося те, про що попереджали політичні хіміки! Майже всі атоми політичних елементів, з яких склалася “демократична коаліція”, виявилися морально вкрай нестійкими і радіоактивними. Моральний розклад двох таких елементів зі своїх фракцій почав ланцюгову реакцію, що ознаменувала початок напіврозпаду коаліції. «Напів», тому що ніхто не знає точно, чи є коаліція, а чи її немає. Адже Конституція не дозволяє депутатським електронам залишати свої орбіталі під страхом анігіляції мандату. Проте шелест купюр не дає спокою народних обранцям. Рано чи пізно у когось перегорають запобіжники, і наш парламент знову і знову перетворюється у Чорнобиль демократії, опромінюючи країну хвилею істерики через телеекрани.
Як скажений нейтрон опозиції, у вівторок носився кулуарами парламенту Чечетов зі спітнілим чолом. Він притягувався до кожного диктофону, до кожної телекамери, не стомлюючись повторювати, що уряд от-от буде відправлено у відставку. Мовляв, голосів для цього достатньо. У Чечетова спитали, на які фракції “голубі” покладають свої сподівання. «Ви всі дивилися фільм про сімнадцять миттєвостей весни, і про Штірлиця дізналися тільки зараз. А якби Штірлиць розповів під час війни, що він робитиме, то не було б 9 травня, Дня Перемоги», - відповів він, схопився і кудись утік. Мабуть, до райхсканцелярії свого фюрера...
Але опозиційна субстанція виявилася ще менш стабільною. Регіони що думали? Тільки поставлять недовіру до прем’єра на голосування, як усі печерні опозиціонери конуться добивати мамонта коаліції. Але литвиноїди лише ліниво потягнулися на кріслах, а комуністи заховалися в куточку зали, перераховуючи грошові знаки. Та й в «Нашій Україні» набралося всього лише два Штірліци – Бут і Тополов. Тому, поки йшло голосування, Тимошенко підмигнула блакитній частині зали.
Найбільш приниженим у цій ситуації виявився спікер Арсеній Яценюк. По-перше, його кріслом заблокували двері до його ж робочого місця (президії ВР). По-друге, всі конфліктуючі пообіцяли відправити його у відставку: коаліція – за те, що не виносить на голосування зміни до бюджету, а опозиція – за те, що «зажав» недовіру урядові. По-третє, йому кілька разів довелося входити до зали засідань через кулуари ВР, як звичайному депутату прориватись крізь засідки журналістів («Ну як там переговори, Арсеній Петрович?» – «Нормально, як в зразковій психлікарні!») і виступати з блокованої трибуни, де він не міг нікого позбавити слова, а от блокувальники могли б його позбавити... якщо б гуртом накинулися... Проте, спікер свого страху не показував, і для стенограми характеризував стан свого підвідомчого свинарника вельми толерантно. Наприклад: «політичного компромісу немає». Недарма Ющенко його головним дипломатом колись призначав...
До речі, роль Президента у цьому конфлікті виявилася приблизно такою ж, як роль невчасно висунутих графітових стержнів у реакторі на четвертому енергоблоці ЧАЕС. В останній момент, коли люди Тимошенко вже майже домовились із фракцією Блоку Литвина, Ющенко подав свій варіант змін до бюджету. Наче дражнилка така нецензурна, чи то пак, неконституційна. Принаймні, БЮТівці переконують, що державні гроші тільки прем’єр ділити може.
Бюджет, звичайно, справа серйозна. І обидва проекти, звичайно, провалили – і президентський, і урядовий. Хрюкаючи про соціальну справедливість, само собою. А які там були свіжі ідеї! Наприклад, вже з 1 липня заднім числом пропонувалося роздати непрацездатним додатково по 62 гривні до належних їм 482 грн. Яка у нас там інфляція? Більш ніж 15%? А 62 грн. – це зростання допомоги для непрацездатних майже на 13%. Навіть на індексацію виплат, як бачимо, це не тягне. Ні, не той пішов нині соціальний популізм...
Настало літо, і сесія закрилася. Залишився у пам’яті афоризм Яценюка «пакети бувають для сміття, а закони треба голосувати окремо». Депутати роз’їхались відпочивати «по всіх морях світу». Звідтіля їх позвозили для відставки Кабміну, за словами Юлії Тимошенко, «усі чартери, приватні літаки, підводні човни». А тепер навіть Арсеній Яценюк був змушений визнати, що до 2 вересня зібрати народних обранців нереально.
Бо депутат, якого вже раз відірвали від ловлі нерпи за полярним колом, тепер буде її ловити, не зважаючи ні на що. Рішення ООН не розглядати резолюцію про Голодомор, визнання Сталіна найвеличнішим росіянином усіх часів – для цього риболова нічого не значать. Одна лише Юлія Тимошенко, змучена думкою про 80 тижнів, що залишилися до президентських виборів, приречена безперестанку терзати перста канцелярським приладдям...
Юрій ШЕЛЯЖЕНКО
