Приватизація судів: перші здобутки
Верховна Рада в межах судової реформи зробила важливий крок до прозорості роботи українського правосуддя. Депутати після довгих дебатів проголосували за приватизацію всіх судів. „Приватний інвестор зможе зробити роботу судів ефективною”, – говориться в новому законі, який незабаром після голосування підписав президент.
Як виявилося, суди всіх інстанцій (включно з Верховним та Конституційним) – товар дуже популярний. Усі їх без винятку було продано десь через місяць після оголошення приватизації. Депутати встановили, що з кождого суду буде братися щомісячна МЗДА (Максимальний Заробіток Державного Апарату). Уся МЗДА спрямовується на користь Державі. Іншими словами, саме за ці гроші тепер купуються чорні мерседеси та дачі держслужбовцям найвищого рангу і депутатам. Окрім того, згідно з новим законом, частина МЗДА використовується для хабарів.
Звісно ж, осторонь від приватизації не залишилися українські олігархи. Наприклад, більшість судів Донеччини викупив Пінат Пампфлєтов. Він створив холдинг СУКА (Східно-Українська Корпорація Апеляції). Насамперед СУКА обслуговує підприємства і банки Пампфлєтова. Але заможні клієнти зі сторони також полюбили цю корпорацію за європейські підходи в роботі.
Дніпропетровські суди віднедавна належать пакистанцю українського походження Імбірю Каламуто-Ойському. Його ЧЄС (Чєсний Європейскій Суд) спеціалізується на рейдерських захопленнях. Суддів там беруть лише з навичками рукопашного бою, і бажано прямо з зони. Тому вони не просто приймають потрібні рішення, але й самі приїздять на „об’єкт” для встановлення „правосуддя на місцях”. Щочетверга судді ЧЕС тренуються в юридичній майстерності, змагаючись між собою. Виїжджають на якийсь завод чи фабрику і б’ються металевими палицями.
Кучмоній Піпчук купив собі Конституційний Суд. Звісно, він подумав про вдосконалення офісу суду (туди ж тільки VIP-и ходять!) і переніс його в Лондон. Жінка Піпчука купила для цього будівлю аж за 80 млн. англійських фунтів. Також у цій будівлі багатій облаштував художню галерею і магазин трубної продукції. Бізнесмен часто запрошує іноземних зірок шоу-бізнесу, президентів різних країн, всесвітньо відомих багатіїв. Усі вони необмінно відвідують конституційний PIPS (PIP-chuk Sud). Кожен відвідувач отримує позолочену нашийну трубу з привітальним написом.
Окремі суди, розташовані далеко від столиці, змогли придбати громадяни з так званого „середнього класу”. Усе дуже просто: беруть кредит в банку, скажімо, на 10 років, і за ці гроші купують маленький суд. Потім його здають в оренду (звісно ж, за допомогою газетних оголошень). На гроші від оренди, наприклад, районного суду можна так-сяк жити, на їжу та недорогий одяг вистачає.
Після продажу суди почали працювати значно ефективніше. Справи не затягуються роками, а вирішуються за декілька днів, а то й годин. Усе, звісно, залежить від того, скільки платить клієнт. От, припустимо, бізнесмен Василь не заплатив бізнесмену Коляну за гайки та болти, чи за комбайни. Василь звертається до суду, а він у свою чергу починає процедуру ЛОХС (Легітимна Оплата Харчів для Судді). Суд пропонує мінімальний розмір хабаря, з якого починаються торги – це і є ЛОХС. Це саме та мінімальна сума, яка потрібна судді на харчі (звичайно, харчі часто бувають на колесах або з вхідними дверима та вікнами).
Вася і Колян торгуються безпосередньо з суддею: хто дасть більше. Сам суддя, викрикуючи: „100 тисяч – раз, 100 тисяч – два, 100 тисяч – три! Рішення суду продано Коляну”, – дуже швидко вирішує справу. Якщо ж бандюка і вбивцю Пєтю намагаються засудити, наприклад, на 15 років, то йому одразу кажуть, що з нього півмільйона. Заплатив – іди на волю, не заплатив – іди за ґрати. Тут ніякий ЛОХС не діє – все по-чесному, по-прозорому.
Ще одна позитивна тенденція – суди почали конкурувати між собою. Рішення судів СУКА коштують дорожче, ніж судів ЧЄС. Але в СУКА і якість обслуговування краща: суддя може одягати різнокольорові мантії, з рекламою замовника на спині. А саме засідання за бажанням клієнта може відбуватися в приємній атмофері: у сауні з дівчатами (дівчата входять у рахунок) чи на дачі замовника. Бували і курйозні випадки – суддів вивозили в африканську пустелю Сахара, зав’язували очі, давали в руки терези, на які кидали пачки доларів. Суддя при цьому, відповідно до шоу-програми, безперестанку читав свою присягу. Ну, це вже збочені варіанти – нормальні бізнесмени вирішують усі свої проблеми в судах без усіляких шоу – швидко та ефективно.
Конкуренція між судами призвела до того, що на вулицях, у метро, в газетах та на телебаченні з’явилась реклама судів. „Отримай вирок з комфортом”, „Ат суми і ат тюрьми не зарікайся”, „Суд по телефону” – виблискують то тут, то там яскраві неонові реклами. Дозволено рекламувати суди і політикам під час засідань, зібрань чи в коментарях у ЗМІ. Найдорожча реклама – під час промови Президента в Новорічну ніч. Гарант Конституції наголошує на важливості судової гілки влади та закликає співвітчизників і націю судитися в судах замовника. Бо це, мовляв, об’єднує Схід та Захід, незважаючи на проблеми Голодомору, ціни на газ та мовне питання. До речі, на сторінках Конституції віднедавна теж дозволено рекламу. Тепер поміж статей можна замовити рекламний блок із телефоном та адресою інтернет-сайту. Чи просто привітати кохану дівчину з днем народження на сторінках головного закону України.
Нагадуємо: матеріали цієї рубрики можуть мати тільки пророчий зв’язок із реальністю.
