Оскільки „папа” Данилович результат виборів класифікував, як „обнулєніє”, себто повернення в благословенні роки його правлєнія, то я, чисто з поніманієм до його ностальгічних позивів,  вирішив, з уваженія до Данілича, перезагрузити стареньку річ, яка була написана незадовго до серії резонансних самогубств. Так, навіяло, знаєте...
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 
Пустий салон беушної іномарки. Камера, розташована позаду, статично охоплює переднє скло і панель. Якийсь час нічого не відбувається. Чути типові звуки великого міста. Раптом спрацьовує центральний замок, і через декілька секунд в салон сідають дві особи в шкіряних куртках. Сидять мовчки секунд десять. Накінець пасажир (1 особа) звертається до водія (2 особа). В інтонаціях його голосу відчувається приховане незадоволення відсутністю гармонії у всесвіті.
 

 
1 особа – Та включи уже якийсь музон, а то сидим тут, як два дятла в тішінє.
2 особа – Бери і включай, шо я тобі доктор?
1 особа – Твоя машина, ти і включай. А скількі ти за неї, кстаті, віддав?
2 особа – Пятьорку.
1 особа – Нормально. За дєсятілєтку пятьорку – нормально. Даже харашо.
2 особа – Вобщє-то просили сім, але ми укатали на пять. Там наші пацани під`їхали, стали шаритись по документам, то-сьо. Вобщем перекупщікі віддали за пять. Тіпа за шо взяли, шоб їм по нолям хотя би вийти.
1 особа – Та перекупщіків щимить нада однозначно, вони такі бабоси підіймають на ровном мєстє, шо їм не убуде. Один хєр на якомусь лоху потом відіграються.
 

1 особа – Так шо будемо з Пєтюнєю дєлать? Він же, хмиряка, даже мобілу відключів. А їхать туда мені шось не в кайф. Ми вже і так в тому місяці два раза там нарисувались. Да і смисла нема. Якшо він мобілу одключів, то і двері хрєн відкриє.
2 особа – Та двері, то – понти вопрос. Якшо він замок не поміняв, то у мене ключі від його хази є.
1 особа – (здивовано) А як це ти умудрився?
2 особа – Та пацани вечером якось його лахудру привезли обдолбану, та ще й з дозою.
1 особа – Свєтку?
2 особа – Ага, Свєтку. А вона мене, паскуда, узнала, ну і тіпа – „начальнік, виручі”. А я її питаю: у тебе бабкі на таксі є? – а вона, тіпа, не знаю, шо там є і сумку свою протягує. Бабок там уже, понятно, не було нікакіх, - не знаю хто постарався, може і пацани, але я у них не питав. А дві связкі ключєй були. Одна Пєтюніна, я їх узнав по брєлку, а одна від її хати навєрно. Так я Пєтюніка ключі і прихватив на всякій случай. А їй дав під сраку і запхав у таксі. Так Пєтюня потом звонив, ще й благодарив мене.
1 особа – О, ну так це міняє дєло. Представляєш, яка для нього неожиданность буде? Він собі спакойно сидить і наші бабулі пересчітує, а тут такій сюрпріз, тіпа
                         Самальот лєтєл, кальоса тьорліся,
                               а ми не ждалі вас, а ви пріпьорліся!
 
                        
1 особа – То ти включиш якісь музон чи нє?
2 особа – Ну, блін, ти й достав уже; тобі шо, в падлу самому в кнопку пальцем тицьнути?
 

1 особа – (роздратовано) Та дай якісь нормальний музон, шо ти включів цю лабуду.
 
2 особа здвигає ручку пошуку хвилі. Знаходить Боккеріні. Затримавшись буквально на секунду, крутить коліщатко далі. Натрапляє на Шнітке. Секунд 15 слухають мовчки.
 
1 особа – От ти представляєш, шо должно бути в голові того, хто від такої музикі преться?
2 особа – Та я думаю, шо вони просто понти розводять, тіпа естети охрєнітєльні. Це шоб таку музику понімать, то умом точно треба коцнутись.
1 особа – Ладно, хватить цьої бодяги. Найди якийсь людський музон, - „Руське радіо” найди. Або там хоть „Шансон”, чи шо.
 
Крутить далі; натрапляє на Шуфутинського. Хриплий голос співає, що ”...в домє нє нато-очєни ножи-и...”.
 
1 особа – Во, оце давай! Моя аж сльозу пускає, коли цю пісню чує. Шо прикольно, я всьо врємя думав, шо це він пісню сочінив.
2 особа – А шо, не він? Я тоже думав, шо він.
1 особа – Нє. Там є один, тоже тіпа шансон – грає на гітарі і співа, але голімо. Я фамілію не помню. Він ще сочінив „як здорово, шо всє ми здєсь сегодня собралісь”.
2 особа – А, я знаю. Його раніше часто по ящику крутили. Але Шуфутінскій лучше за його співає. А той – як пєдік якийсь.
1 особа – Ладно, давай вже їдем до Пєтюні і закриємо ету тєму.
 
2 особа заводить машину і, під репертуар „Радіо-шансон”,  жене по набережній.
 

   Наркопритон, у якому панує жахливе безладдя. З касетника лунає циганська “лірика”: “…нас отрывает от земли-и-и душистый запах конопли-и-и…” На стіні -  великий плакат з виконавцями цього „шедевру”. Відчувається, що їх творчість тут в фаворі. На підлозі лежать “уколоті”. Заходять дві особи середнього віку. Вони  вдягнені в шкіряні куртки і сині штани з червоними лампасами (що дуже схожі на міліціянські). Переступаючи через тіла підходять до столу, за яким, напружено дивлячись в їхню сторону, сидить особа чоловічої статі невизначеного віку в бруднуватій майці і наколках.

 
Нарик –  (Тягне хрипловатим гнусавим голосом розводячи руками) Ну, пацани, падла буду!..
1 особа – (неквапливо підходячи) Будеш, будеш…
Нарик  – Да я ж  вот только собірался к вам с баблом єхать!
1 особа – Ну, так счітай, шо вже приїхав (з рукава шкірянки виповзає  гумовий демократизатор).
Нарик  – (з лайливою інтонацією) Да ви чьо, пацани, ето же бєспрєдєл!
2 особа – (з вдаваним обуренням) Ти чув, Толян, як він назвав прєдставітєлєй закона? (повертається до нарика) Ти кого, хмирь, бєспрєдєльщиками назвав? (також випускає з рукава свого демократизатора).
Нарик – (істерично жестикулюючи) Да ви чьо, пацани, вот бабло в конверте! Один день задержав бабки, так ви чьо тєпєрь – пресовать? Ви же мєнє знаєтє, я кідаловом не грешу!
 
                    Хлопці в шкірянках сміються  
 
1 особа – Ну, ще б ти надумав - органи кидать! Да ладно, Петюня, розслабся. Юмора нє панімаєшь?
Нарик  – (оторопіло) Хреновий у вас юмор! (коситься на кийок) Я посля одной такой шутки двоє суток в камерє кровью ссал.
2 особа – Ну, значіт, перевоспітивалі. Зато на волю вийшов правільним пацаном!
Нарик  – (характерно жестикулюючи пальцями)  Я всєгда правільним пацаном бил і без вашой пєрєвоспіталовкі!
1 особа – (обриває) Ладно, хватить нам тут пургу гнать. Давай бабкі. І не заставляй нас больше сюди пілять. Бо світиця на твоїй хазі нам тоже лишній раз не в кайф. Бабкі наверх нада отправлять по графіку, панімать нада.
Нарик  – Пацани, ви же мєня знаєте! (Дістає з шухляди стола конверт помаранчевого кольору, кидає на стіл) Во – конвертік на шару завалялся, тіпа пріхаді на вибори бороться со злом! Тіпа – долой бандітізм і карупцию в органах!
 
Присутні весело посміхаються, оцінюючи дотепність жарту
 
1 особа – (ховає конверт) Ну, будь здоров, Петюня.
Нарик   –  Будєш тут с вамі здоровим.
1 особа – (обертаючись) А ти шо, через нас маєш проблєми со здоров`ям? Так скажи своїм, шоб вони тобі за нашу врєдность “на шару” молоко видавали.
2 особа – Ага. А за твою тупость и жадність – „молочко” і „соломку”!
 
       Всі сміються. Коли”шкірянки” виходять, нарик, сміючись, показує їм в спину середній палець.
       Заходить молодий хлопець “мажорного” вигляду в темних окулярах. Презирливо  кидає на стіл гроші, бере пакетики, виходить.
                                                                  

               Кабінет. На стіні – портрет Кучми. За столом міліціянт з погонами майора розмовляє по телефону.
 
Майор – …ну, загнувся і загнувся! Другого ж відкачали?… і шо каже?.. кого? міністра?.. точно больний на всю голову…
 
     До кабінету заходять знайомі вже нам  двоє. Вони без шкірянок, у формі капітана і старлея. Майор, не відриваючись від телефону, жестом запрошує їх до столу.
 
Майор – …Та ти в свойом умі? Шо ти мелеш? Пацан тебе на понт взяв, а ти соплі пустив. Дозу при ньому знайшли? Так це вже срок. Хай він там не випєндрюється сильно… куда каже його везти? на квартіру, бо йому плохо?.. Да ви там точно всі больні! В камеру везіть, зараз йому буде харашо!..
 
       Кладе трубку. Повертається до прибувших.
 
Майор – Ну шо ти скажеш? Тут ці долбані вибори забезпеч правопорядком, так ще цього дауна звідкись прислали на укреплєніє.
Капітан – А я вам зразу сказав, шо він або больний, або подосланий. Як би він на нас тут ще й не настучав, законнік хрєнов. А шо він там знову намутив?
Майор – Та це вобщє анєгдот; ну, тіпа на квартирі там жмур, передоза, а другому лівер промили, вроді очухався. Посилаю я нашого клоуна в лікарню, щоби він по-гарячому попресував того, шо оговтався. Так той пацан полудохлий, студент якийсь, запресував нашого слідака!
Капітан – (оторопіло) Тю, як це?
Майор – (витримавши багатомовну паузу) Він сказав, шо буде общатись тільки  лічно з міністром внутрєшніх дєл…
Старлєй – Да, тут і не поймеш, хто більше больний на голову!..
Майор   –  От і работай з такими ідіотами! Ну, а шо у там у вас?
 
                      Капітан виймає два  конверта, мовчки кладе на стіл (один конверт помаранчевого кольору).  Майор відкриває шуфляду стола і звичним рухом змітає долонею конверти до ящика
 
Майор   – Так, добре, значить одне дєло зробили.Шо у нас там іще?
Капітан  – По ринку ми розібрались. Торгаши поняли, шо „по закону” їм буде ще дорожче і вже не дьоргаються.
Майор   – Лади. А тепер я так думаю, шо вам нада навідатись у ту больнічку і самим розібратись, шо там таке. І треба бистро, пока наш дурачок там дров не наламав. Як тільки шось буде ясно – доложите.
 

                    Кабінет, витриманий у стилі сталінського ампіру – масивні панелі, стіл, лампа, купа телефонів. На стіні великий портрет Кучми. На столі  маленький портрет Януковича. В пеналі з олівцями – біло-блакитний прапорець. За столом генерал латиноамериканської  зовнішності в кашкеті a-laПінночет  розмовляє по телефону. Заходить полковник. Генерал, не відриваючись від телефона, жестом запрошує його до столу.  
 
Генерал – …ну і шо? І скільки там тої соломки кажеш, повна „Газель”?.. А точно це Мокрухи плантації?..Та нє, я ж не самоубійца... Нада доложить хазяїну тихенько, хай сам рішає.
                
           Кладе трубку, повертається до полковника  
 
Генерал    – Як же тяжко з дурнями работать!            
Полковник – (Насторожено) А шо случілось?
Генерал    –  Та якісь доброхоти стуканули, шо по Фастову тиняється „Газелька”, вся геть повна макової соломки; ну, тіпа наркота і всьо такоє. А мєстний якийсь вирішив по-бистрому, навєрно, ордєн получить за борьбу з наркомафією.
Полковник – Ну?
Генерал    – Ну й накрив ту „Газельку” з потрохами. А соломка та, як вияснілось, з плантацій Мокрухи.
Полковник – Опа! Ото він тепер має собі геморой, я представляю...
Генерал    – Тепер ми всі маємо геморой. Це ж, бляха-муха, герой України, він з Хазяїном кантуєця! В общем, Мокруха підтягнув вже тяжолу артілєрію і херачить по нападаючім не вилізая із окопів. (Після паузи, з роздратуванням) От же ж борєц за справєдлівость хрєнов! Давить нада таких ідіотов!
Полковник – (Багатозначно) Я думаю, за цим діло не стане...
Генерал    – Ладно, то вже його проблєми. Як там наші справи?
Полковник – Поки шо всьо під контролєм. (Кладе на стіл жменю конвертів. Серед них один – знайомого помаранчевого кольору) А по тому ДТП в Криму, ну, там де за рульом був син того...
Генерал    – ...понятно, продолжай...
Полковник – ...то там тоже всьо під контолєм. Потєрпєвшими займуться люди папи-депутата, а ми прикриваємо і підчищаємо по своїй лінії.
Генерал    – Ну і добре. Тоді пора встрічатись з любячим папою цього відмороженого мажора і доїть його по повній програмі. Ладно, хватить на сьогодні з ділами.
                  
                          Обоє встають і звично переходять в маленький кабінетик. Сідають в шкіряні крісла. Столик вже сервований. Генерал відпрацьованим жестом розливає коньяк. Полковник зосереджено спостерігає за цією процедурою.
 
Генерал    – Ну, - (бере свою чарочку) - ми славно поработали на цій неділі.
Полковник – (чокається з генералом) Да, неділька іще та видалась. Добре, шо хоть вибори нормально закончились. Ну, за нового Папу-кормільца!
 
                 Випивають. Генерал розливає повторно. Обоє зручно  розслабляються в своїх кріслах.
 
Генерал  – (гризе ковбасу з тарілочки) Я от собі на щот тої соломки так думаю: ну яка разниця – хто якомусь наркому впарить дозу? Наркомани – народ кончений. Боротися з ними безполєзно, всьоравно десь дозу купить і уколеться або накуриться. І рано, чи пізно, а таки здохне.
Полковник – (зосереджено гризе щось з тарілок) Кончені люди.
Генерал    – Так я це й кажу.
 
                   Наливає. Випивають. Гризуть.
 
Генерал   – (Жуючи) І тут, якшо розібратись, то практіческі ми не кришуємо наркобізнес, а вилучаємо срєдства із наркооборота. А, значіт, економіческі боремся з наркоторговлєю. Тобто виполняєм свій долг!
 
               Обоє весело сміються, випивають.
 
Генерал   – А Мокруха, то цей просто підриває їхній бізнес на корню. Ти ж понімаєш, в чому тут разніца? (полковник зацікавлено підняв голову від тарілки і перестав гризти) - а разніца в тому, куда бабки від наркоти підуть. От візьми Мокруху, чи, к прімеру, нас з тобою...
Полковник – (насторожено) І шо?
Генерал    –  А то, шо ми, к прімеру, в отлічії от наркоманов – нормальні люди.
Полковник – (з полегшенням) А, ну да.
Генерал    – Ми ці тіпа грязні бабки від наркоти потратимо куда?
Полковник – (знову напружився) А куда ми їх потратимо?
Генерал    – На свої сім`ї, на дітей і внуков.
Полковник – (З явним полегшенням) Точно, триста процентов!
Генерал    – (Відверто п`яніючи) Дамо їм достойне образованіє, а воно ж зараз всьо не безплатне. І ось таким чином, за счьот цих обдолбаних наркоманов, виростим достойних і полєзних граждан нашої держави, які, со врємєнєм, замінять нас у цій, б...ь , нельогкій борьбі со злом!
Полковник – А якшо хтось по путі здохне, туди йому й дорога!
Генерал    – Точно! Ну, давай, закругляємось. (Бере чарку) Нам іще на фуршет по поводу побєди на виборах, - новий Папа для органов поляну накриває.
Полковник – (обережно) Уважає!..
Генерал    – (саркастично) Ага, особєнно зауважав після первої ж ходки на зону.
 
      Обоє заливаються сміхом. Випивають. Генерал несподівано починає співати

Генерал    – Наша служба і апасна і трудна-а...
Полковник – І на пєрвий взгляд как будто нє відна-а...
                          
  Встають, продовжуючи співати, виходять. Пісня поступово затихає... Темно...
 

 

 

 

                       Темно. Триває абсолютна тиша. Поволі, в повній темряві, починають проступати якісь звуки. З часом стає можливим  розібрати характерний дзенькіт скла, булькання, сьорбання, плямкання. Лунає “п`яний базар”: “… А я йому – ти у мене в камерє зараз будеш бюлетні счітать, контрольор хрєнов!.. А я тоже одному такому борзому… Гаспада афіцери! Слухать сюда! А тепер вип`ємо за внутрєшніє вооружонні органи!.. За нашу пабєду над лохамі!.. За нового Папу!..”
              Раптом звучить фраза: “…ой, пацани, шото плохо мнє…” Звук падаючого тіла, битого посуду. Крики “…Шефу плохо! Скорая? Срочно давай етот, мать єго, реанімобіль, бо ж воно, падла, вже не дише!..” Звуки затихають, темно.
                
            …Зверху дуже поволі запалюється стовп біло-голубого світла, яке освітлює щось на зразок зіккурата в три ступені. Весь простір – задній план, підлога, піраміда – провального чорного кольору. На вершині стоїть біле крісло, виконане в готичному стилі. В кріслі – дідусь в білому. Все це нагадує відому скульптуру Гудона. За головою діда – німб сріблясто-золотистого кольору. На задньому планіі – нерухомий маятник Фуко. Перед зіккуратом лежить вдягнене в біле тіло, на голові – фуражка латиноамериканського фасону. Руки зхрещені. Звучать мелодійні дзвоники. Тіло поволі підіймається…
    
Мент –  …Бляха-муха, де це я?.. Оце так побухали... Що це?.. (Оглядається навколо. Побачивши Діда, суворо) Діду, а ти хто такий?
Дід   –  (Лагідно, з ленінською посмішкою) А ти здогадайся з трьох разів!
Мент – (Дивиться на свою білу хламиду, потім на діда і бухається на коліна) Боже, то це ти?!!(З щирим подивом) А я й не знав, що ти є!
Дід    – Сюрприз! Синку, а ти й не міг цього знати. Ти міг ВІРИТИ! Хоча ...
Мент – (Патетично) Господи, чому ж ти не явив нам якесь чудо? Ми б тоді всі увірували!..
Дід    – Кого ти маєш на увазі, коли кажеш – ми? Ментів? Чесно кажучи не бачив ще ні одного віруючого мента. А в тім…(чухаючи борідку) Якби я явив вам якесь достойне чудо, то ви б не ВІРИЛИ, а ЗНАЛИ. Проблема в тім, що коли Всевишній створив людську душу…
Мент – Господи, хто це – Всевишній? Хіба не ти є єдиним творцем всього сущого? Я думав, що…
Дід    – Ось це, синку, і є самою великою помилкою всього людства. (глузуючи) Ви хочете розумом, який вам дав Творець, збагнути сутнісь свого ж Творця? Спроба проникнути вашим слабким мозком в сакральні глибини нагадує мені спробу виміряти кравецьким метром довжину радіохвилі, бо саме на стільки  інструмент не відповідає дії, до якої його застосовують.
Мент – (трохи розгублено) Господи, але якщо це не ти створив душу, то хто? І навіщо?
Дід    – Хто? Я ж тобі вже сказав, дурню –Всевишній! (підіймає вгору палець) Той, хто створив і тебе, і мене, щоби я воздав тобі по ділам твоїм, і все, що ти бачив і бачиш навколо себе. А хто Він – я не знаю. Я не бачив Творця. А причина ж, синку, дуже проста – Йому була потрібна міра Добра і Зла. Справа в тім, що Він надав людській душі можливість самостійно робити вибір між цими двома поняттями.
Мент – А як же Бог, Сатана? Хіба не вони спонукають людство до певних дій?
Дід   – В тім то й весь фокус! (клацає пальцями)Система просто геніальна, як і все, що Він створює. Хижак, вбиваючи свою жертву, не робить злого вчинку, бо у нього немає вибору - таким його створили. Але, якщо існують поняття Добра і Зла, то їх треба наповнити моральним змістом. І тоді Він створює людину, яка є носієм і Добра, і Зла одночасово, бо мусить постійно робити між ними вибір.
Мент – (з надією в голосі) Але якщо все зло в нас самих, то Сатани, цього Вселенського Зла,(крадькома озирається) значить…нема?
Дід   – (з ледь помітним ображенням) Як це нема?(вже спокійніше) Але… я б скоріше назвав його Вселенською Справедливістю. Бо після земного бєспрєдєла рано чи пізно, але прийдеться за все відповідати, і ось тоді кожна гнила душа пізнає, на скільки жахливим може бути вічне існування… (після короткої паузи) Так що коли ти, синку, віддавав накази своїм костоломам трощити ребра депутатам і журналістам, то це був вибір твоєї душі, а Сатана… лишень заплатив тобі і відмітив це у себе галочкою…
Мент – (знову падає на коліна) Господи, це не я!..
Дід    – (трохи втомлено) До чого ж всі новоприбувші ведуть себе однаково! Синку, що ж ти тут викручуєшся, я ж не прокурор… Ти б ще пачку грошей мені запропонував!
Мент – Господи, я ж не хотів, я тільки виконував накази. То все Папа! (тикає пальцем кудись вбік)
Дід    – (іронічно) Я розумію – служба така… Ну, вгамуйся вже, та й давай по п`ятдесят грамів твого любимого “камю”. За твоє прибуття на вічне поселення!
Мент – (здивовано) Боже, Ти п`єш коньяк?(підповзає на колінах) Та невже ж це тут можливо?
Дід  – А хіба для мене існує неможливе? Чи мені хтось може це заборонити? (підморгує) Ти ж на службі собі трохи дозволяв? Ось і я так само… Ну, давай!
Мент – (бере чарку, розгублено) Але ж я, теє…
Дід – Та ні, ще не зовсім теє, ще в реанімації. Але не переймайся цим, - пий, хлопче, як живий! Пам`ятаєш, як ти перший раз з президентом випив? Що ти тоді сказав? – що вже не дарма прожив життя! А з ким ти тепер п`єш? Ото ж бо! То вважай, що не дарма вмирав! (сміється)
Мент – (випиває) Ох, і попив же я його там! (сідає поруч на підлогу, привалившись до крісла).
Дід    – … давай відразу по другій, щоб зберегти традицію.
Мент – (ледь помітно п`яніючи) Ми тут після виборів…
Дід    – (доливаючи) Знаю, знаю – три дні не просихали. Пий, синку, - з начальством п`єш!
Мент – (вже п`яніючи) Я там сам був начальством. Я там всіх імєл і мене там всі боялись – і лохи, і бандюки, бо як нада було когось прищемить, то я вже соплі не жував!
Дід    – (спокійно) Але ж Папу і ти боявся…
Мент – (огризаючись) Служба! Я – афіцер! (випиває) А Папа правильний мужик, з понятієм. Сам жив і другим давав. А новий Папа ще круче буде. Ех, там зараз така жизнь начнеться!
Дід    – Жизнь? А що, синку, ти називаєш життям?
Мент – А що би все як у людей! Власть, бабло, тачку нормальну, отдохнуть тіпа в Дубаю…
Дід    –  …Еге, після трудів праведних…
Мент –  (не помічаючи сарказму) Да, ми щемили всіх цих уродів. (раптом співає)    
                                     Наша служба і апасна і трудна-а…
Дід   – (підспівує)…  І на пєрвий взгляд как будто не відна-а…
         (вже декламуючи)  
І на другий взгляд как будто не відна,
        І на третій взляд все так же не відна…
 
               Дід бере у мента фуражку і одягає собі на голову.
                            Лагідно гладить мента по голові
 
Мент – (кидає співати) Слухай, я тут не пойму, а як це ти всьо знаєш? Шо, і зараз знаєш, шо там дєлаєца?
Дід   – (з легкою урочистостю) Все знаю, хлопче. Все і про всіх.
Мент – (плескає діда по коліну) А мені покажеш, що там робиться?
Дід   – (знизує плечима) Дивись, якщо там ще не надивився.
 
     Чорно-білі кадри: наркопритон… бандити на розборках… менти натягують на когось противогаз в камері…
 
Мент – От би мені таку прослушку-наблюдалку!
Дід    – А що б ти з нею робив?
Мент – А у мене б тогда точно всі тут були! (стискує кулак) Я б і Хазарку, і прем`єра, і Папу - всіх!
Дід    – (запалюючи сигарету) А що, може тоді б і сам Папою став?
Мент – Може й став би. Хотя у мене і так компри і на Папу, і на всіх було – вагон з тєлєжкою…
Дід    – Ось на цій тєлєжці тебе сюди й привезли.
Мент – (розгублено) Що ти хочеш цим сказати?
Дід    – Що вагон з компроматом тебе таки догнав… Останній стопарь пам`ятаєш? Гіркий був, правда?
Мент – (збентежено) То це вони мене сюди?.. Падла!
 
           Мент сидить обхопивши голову. Триває пауза.
 
Дід   – (меланхолійно пускає дим під стелю) Але, якщо розібратись, то нічого персонального – тільки бізнес. Бо і тому, хто тебе вичеркнув із живих, і всім найманим ублюдкам, яких ви там пригріли, теж хочеться, як ти кажеш, пожити, тобто “власті і бабла”. При чому “жити” вони хочуть спокійно, знаючи, що вагон з компроматом  мертво стоїть на запасних путях.
Мент – У мене ж там сім`я!
Дід    – (зневажливо) Сім`я? Хто звертає увагу на такі дрібниці, коли мова йде про владу і бабло? У тих, кого ви катували, теж були сім`ї. До речі, хочеш поглянути на сім`ю? (Дід клацає пальцями) Включай!
 
             Десь за спиною починає стрекотати кіноапарат. Кадри чорно-білої хроніки: наркодилер фасує пакетики. Двоє у шкірянках заходять, переступаючи через тіла наркоманів, беруть гроші, виходять, сідають в машину яка від`їжджає. Через заднє скло видно міліцейський кашкет.  
                Під`їжджає спортивна іномарка, з якої виходить молодий „мажор” в темних окулярах . Заходить в наркопритон. Повертаючись до машини передає пакетики на заднє сидіння. Стоп-кадр, - чітко видно лице хлопця, що бере пакети.
 
Мент – (збуджено) Господи, так це ж! (в розпачі повертається до Діда) Боже, зроби щось, це ж… мій!..
Дід   – (спокійно знизує плечима) Я знаю. То й що з того? Я вже все необхідне зробив: ти отримав бабло за ту партію наркоти, а він через дві години загнеться від надмірної дози. Поховання післязавтра. (Дід з хижою посмішкою спостерігає за ментом) Ти не радий? - (нахиляється і плескає мента в плече) - з родичем скоро зустрінешся! Та сідай вже, розслабся. Зараз він ширнеться, подивимось його галюціонації, потім подивимося на його агонію…
Мент – (з жахом, повільно відходячи від Діда) Це не по Божому!..
Дід    – (жорстко) А кришувати наркоторгівлю це як, по-людськи? Чи по-ментовськи? І хто тобі, моральному виродку, сказав, що я – Бог?..(вже спокійно) Ну, схоже треба кінчати цю рекламну акцію, бо вони тебе не відкачали. Ти таки здох.
 
              Настає повна темрява. Потужно лунає грім. Смердить паленим. Коли запалюється криваво-червоне світло, у Діда над головою замість німба – перевернута п`ятикутна зірка в колі.

Дід   –  Невже ти, потворо, справді сподівався на зустріч зі Святим Петром? (похитує головою) Ну ось, синку, і твій час настав… Тебе тут зачекались…
 
              Звучить гонг. Маятник на задньому плані починає рухатись. Чути тихе завивання. З боків поволі появляються жахливі фігури: в противогазі і з “браслетами” на руках, з шнурком на шиї, тіло без голови, бабуся з розбитою головою (в цей час йдуть кадри побоїща на Софійській площі), наркоман з жгутом на руці, який штрикає себе шприцем тощо… Завивання все сильніше…
              Мент повільно піднімає руку перехреститись, але не може. Він покірно стає на коліна, кладе руки за голову.
 
              
 
2005р.