Снилися мрії про далекий рай, де існують безплатні плоди - та забули вони про божу мудрість ніколи не брати дарів в Данайців.
Інші скажуть, що треба скуштувати плід пізнання добра і зла аби стати богом: не вірили вони самим собі...
Далекі родичі говорили про вітер, що косить землю - але: він існує лишень в їхніх казках.
Після того як затуманений час зупинився - всі горіли знаннями про історію та літературу, - але немає більше шляхів відступу: можна лишень іти вперед. Сутінки слави вечірньої зорі сталися просто сигаретами, котрі наче проблиск сновидіння між ранковими зірками став новим днем. Можна про це подумати завтра - а можна взагалі ні про що не думати та піти у відрив.
Все одно станеться так як сказано в Писанні. Новий світ передчуває появу світла - але, немає часу аби існувати у нових вимірах: десь там диве Сіяюча Зірка, котра несе новий витвір уяви... - не можна просто нічого не робити, це карається божими законами.
І після того як вони накосять свіжого сіна для книг - аби годувати книги та любити страждання - прийде касир що візьме задля Бога твоє - аби ти не думав про безвідповідальність та сни.
Новий переулок схоже стане В"язами - але: наче не треба існувати без чарів та без мозку.
Всі хочуть мати своє - та немає ні у кого натхнення аби щось творити. Вітер розкаже про сни та про уявлення предків, - коли вони ще мали свою пристрасть та гру.
Уже наче померкли зорі - неможливо спати та не думати - світло шукає першопрохідців аби існувати у книгах про інопланетян, котрі приходять до нас аби зібрати біологічний матеріал.
Прощення гріхів - стане новим явленням Христовим.
Уже немає ніяких споминів про календар, де горять очі самотності. Існування нового дня стане джерелом великої мудрості - а сни, котрі шукають самогубців принесуть новий витвір ставлення до Отця. Можливість зберегти себе аби існувати у реальному часі знову загострить мечі та ножі - але, немає іншої любови окремішної від живого Бога.
Існування прощення доводить необхідінсть боротися задля когось.
Богоматір поцілує та укладе спати - але неможливо уже не чути сліз - треба проникнутися іхнім верехтінням та обличчям масовки, котра незнає законів. Тече кров через мітражі часу аби існувати окремо від нас. Від тих хто не зуміли зберегти своє обличчя чистим та натхненним. Немає більше можливостей все зупинити та втекти, - треба гребти воду.
Мерехтіння зірок - наче обрамляє нові простори та немає на них уже малюнків долі. Співи птахів - знову немає сну та спочинку. Але - наша окремість від всього іншого народить нове існування дикого простору, що принесе початок нових днів та нового божого суду.
Немає більше поцілунку - та він існує у схованці, де тремтить у холодних водах новий день. Вітраж нового часу станеться дуже скоро - і там, де існувала пустота запанує нове дихання життя...
