Іноді - треба просто посидіти та перечекати шторм.
 
Проста постановка питання щодо розмірів океану нашого буття - виглядає неприйнятною: треба осилити веесь світ існування мозку та прекрасного жіночого тіла. Впасти можна лишень тоді коли є смертельна небезпека - але: ми не знаємо що таке  багатовимовна сповідь.
 
Цінності краси знають про наше минуле.
 
Ми все ж йдемо назад та не маємо сил аби прокинутися.
 
Інші спомини про владу та про речі, котрі не підконтрольні нам - мають стати основою живлення святого духу: треба передбачати та прикольно знати як пливе час до рбіти Землі.
 
Існує велкий перешийок планети, котра стане кругувати вічно... Останні слова про наш жах щодо психоїдних атак - мають стати новим нагадуванням того що вічність стає непередбачуваною і ми можемо зрозуміти куди втікає океан і які планети треба відвідати першими на наших космічних носіях.
 
Все це зодорові роздуми.
 
І всі інші розповіді про останні польоту над місяцем стануть новим розломом життя: все має стати яскравим та красивим, - життя має бути проживе із сенсмо та великим духом боротьби...