Ми - всі в останній період часу почали спостерігати небачений досі приріст популярності новин та телепрограм. Наче всі вмить закохалися у журналістику та захотіли все знати. Про кожного і кожну та про весь скептецизм часу. Досі ми всі хотіли розуміти себе та бути простою людиною котра прагне бути реальною та конкретною, багатою і популярною.
Всі ці часи минули.
Тепер - всі прагнуть розуміти те що відбувається у кожному куточку світу та всі стали професорами географії - наче світ звузився до маленького глобуса, котрий вертиться в руках: цей глобус і є цілим світом, який так хочеться вивчити аби стати його володарем. Люди бачать в інших щось нерозважливе та химерне - і лишень маленький глобус має ціну та винятковість.
Тепер уже звичний світ телебачення та розваг в нічних клубах - став просто моторошним спогадом: всі стали політиками адже це таке прибуткове ремесло. Ми забули проте як може дихати золота осінь у холодне вікно, - як може зимовий сніг радувати дітей, котрі граються у снігових баб та як може літній дощ прикрасити ранкову прогулянку.
І в мить - тоді коли ми могли бути самими собою та просто по-дитячому розуміти інших, все стало догори ногами показувати злий тележарт. Уже немає простого спілкування на веранді, уже немає наївного дитячого сміху, уже немає квітучого літнього ранку коли після чашечки чаю або кави діточки ідуть до школи за руку із своїми злими від того що треба готувати їсти мамами.
Але, очевидно одне - це те що тепер можна бути дуже великим цабе в інтернеті та читати фотозвіти революцій та воєн - та думати що це ти береш участь в цих подіях, бачити себе творцем долі людства та інопланетянином, котрий прилетів аби всіх врятувати від самого себе та самих себе...
Одначе - навіть сіре, отруєне повітря від випарів автомобілів не зможе більше змусити нас забути про бабусю та дідуся, котрі водили нас до церкви та вчити промовляти "Отче наш".
Ми - всі просто діти, котрі хочуть пам"ятати те коли вони були дітьми та молодими людьми старші, - наче все це життя пронеслося осіннім листям на порозі нашого, почорнілого від буденщини та нудьги дому...
