Кожного ранку прокидаюся і перша навіть не думка, а якесь дивне відчуття на рівні підсвідомості "а може то все неправда"? Але ж добре знаю, що ВСЕ - правда, але є якась маленька надія, якесь дежавю, що повторюється кожного ранку "а може то неправда?"
 
А потім знов дежавю - усвідомлення того, що Україна в руїнах, що люди в могилах, а деякі й не знайдені, й ніколи не будуть знайдені, що гинуть - кращі, що воюють - ліпші з ліпших, що грязними ваньками згвалтовано наших людей, згвалтовано навіть маленьких людей-немовлят.
Що людей катовано, принижено. Що тваринок знищено й замучено. Що знищено ліси й поля. Що заміновано Україну на сотні років наперед. І будуть після війни люди підриватися на тих мінах-бомбах, і вже комусь на роду написано загинути від того. Може, ще ненародженим, але вже написано, яка міна, де й коли.
 
І приходить якесь відчуття, що згвалтовано, змазано в грязь Україну, де ванька ставив свою смердючу ногу. І Украна очистилася й очищається там, де знищено чи зарито ванькину смердючу тушку. Там - чисто. Там - відомщено. Тобто - там де знищено чи зарито ваньку -там відбувся процес відродження згвалтованої землі. Так як планета очищаться від сміття, так і Україна очищається від ворожого морального і фізичного  сміття.
 
Іноді тупа жлобота каже про жертв згвалтування, що самі вони винні, бо "носілі кароткую юпку". Тупа жлобота не розуміє, що носити спідниці, чи взагалі не носити їх - то не те, що має спонукати гвалтівника до злочину. І за згвалтування повинна бути смертна кара. Або кастрація. І не хімічна, а механічна.Чик-чик - і на смітник. Це я про доморощених гвалтівників, на гражданкє. Як приклад.
 
До чого я веду? До питання - чи винні українці, що цією війною їх згвалтовано? І нехай вас не "коробить" таке слово, бо саме про це йдеться, коли подивитись на результати війни з психологічного боку.
 
Я не можу онозначно відповісти, що не винні. Бо якось дивно й моторошно  згадувати, що колись Україна сама віддала своєму одвічному агресивному ворогу зброю, ракети, уран, бомбардувальники. Продала багато індустріальних об"єктів - й стратегічних у тому числі.
 
Ви скажете, не Україна, а вилупки, що були тоді при владі. Так, вони. Але ж був нарід, який є носієм влади (за Конституцією)? Чому мовчав? Чому мовчали українські офіцери? Чекали мовчки добрих пенсій? Чому мовчали партії? Чому мовчали ви? Був спротив, маніфестації? Не було.
 
Більш того - пересічні активно споживали рашкованську пропаганду, її співунів ртом, всяких шендєровічєй, собчачок, всю російську шваль, ніби забувши всі біди, що гівнораша вчинила за 400 років свого колонізаторства.
 
То винні ми чи ні? Хоча, хоча я був серед тих, хто був проти знищення ракет. Але кругом казали пересічні мудрагелі "Украина нє может іх содєржать". Північна Корея може - а багатюща Україна - ні.  Тупиї бляді.
 
Звичайно, раша б напала так чи інакше, але не напала б тоді, аби ми стали власниками "ядерної кнопки". А ми могли. Б. Ви ВСЕ тоді могли. Б. Аби вибрали свого часу Чорновола. Аби доводили до логічного завершення свої Майдани. Але...але...
 
А зараз можемо одне - лупити ваньок в хвіст і в гриву, випалювати їх святим вогнем пачками, повзводно і поротно. Аби очиститися.