Просинаюся вранці і зразу перша навіть не думка, а якась емоція-надія "А може то все неправда?". "То все" - то війна й руїна Українських територій.
І так хочеться, щоб то було неправдою, поганим сном, фата морганою.
 
Але потім розумієш - правда. Все - правда. І навіть тільки частина правди. Бо всієї правди ми ніколи не узнаєм.
 
А потім кидаєшся до компа і думаєш, от аби не було вночі  сильних обстрілів міст і містечок та великих жертв. І бачих - 2 вбитих цивільних, 3 вбитих цивільних. І - о жахіття - якось полегшено думаєш, що це небагато. 2 чи 3 всесвіти зникло за ніч від обстрілів бруднодупих - то небагато?????
 
Ця звичка огидна. І це навіть не звичка, це пристосування людського єства до ситуації. Бо весь час накопичувати в геометричній прогресії розуміння отих кожен день зникаючих людських Всесвітів - то неможливо. То пряма дорога до депресії.
 
Отак лягла людина ввечері спати - в вранці вже ЇЇ нема. Нема її й нема її житла. Отих всіх шухлядок з якимись колись важливими папірцями, отих мисочок, надщерблених чашечок, фотографій, простирадл - все, що було орбітою, на якій вертілося просте людське життя. Нема особливого притаманного тільки ТІЙ оселі запаху, комусь такого звичного, рідного. Нема загинувшого з господарями кота. Є тільки страшно вивернуті бетонні плити й шматки того, що колись було життям.
 
Кожного ранку нова хвиля ненависті до бруднодупих накриває знов. І думаєш - сильніше вже не можна їх ненавидіти. До ненависті не звикаєш - вона росте, збільшується, стає вежою. Кожна крапля української крові стає цеглиною у вежі тієї ненависті. Та ненависть є абсолютно рафінованою прекрасною емоцією. ЇЇ не стидаєшся. Її плекаєш як сад. Та ненависть дає енергію. Вона вимагає споглядання рафінованих картин - а саме, знищених орків з ощереними пащеками. "Русскій смєх".

А ось русскій танєц. Напевне, калінка-малінка.
 
Найстрашнішими для мене є фото з Ірпені. Вбита кацапами людина, що лежить коло свого веліка, й поряд картопелька у сіточці. Просто людина везла картопельку.
 
Страшним є відео, де бруднодупі заставили ірпінських чоловіків один за одним, з зав"язаними очима, йти до місця страти. Як же людям було страшно!
Дуже важко дивитись це відео
 
Ну от і все, що хотів сказати. Не соромтеся своєї ненависті до бруднодупих. Вона - наша сила.