Трошки зачотного гумору з совіцької епохи. Хоча зараз і не до гумору.
Торнемося ми питання дуже важливого. На жаль, розуміння суті цього питання не влазить в деякі баняки голови. Вони або замалі, або набиті вовною (пір"ям, соломою, стружкою). Або такі розумні, що умом піднялися вище Лаврської дзвінниці і звідти не сприймають ніяких аргументів.
Ну або це просто п"ятиколонні=ворожі чугунні головешки, які в Україні виконують роль таких собі антен-ретрансляторів російського імперського скрєпнаво шовіністичного "сознанія".
Отже, розірвемо в хлам, тобто проаналізуємо, питання руйнації, зносу, перетворення в пил пам"ятників російській культурі.
Чи є російська культура великою? Не є. Бо нема маленьких (як казав шулєр Арєстовіч на українську культуру) або вєлікіх культур. Є або культура, або нема нічого. Є або література, або писанина. Чи є що читати в російській культурі? Є. І коли мені захочеться прочитати щось з Блока - я прочитаю. Люблю читати твори Чехова і буду їх читати. І Купріна теж.
Але! Це не означає, що в українських містах повинні там і сям виринати російські, комуністичні чи ні, топоніми. Це не значить, що в кожному селі, селищі, містечку і місті повинні бути уліци маршалов Жукових, вирожденця Уріцкого, чЛєніна, Срталіна, Пушкіна, Лєрмонтова і геніяльного придурка Достоєвського.
Супер треш, коли в центрі Одеси, українського міста (хто б там не киздів про інше) височить статуя Катерині товстій Вялікой. Не якій-небудь, а саме вялікой. Бо то така велич у квадроцапів - нищити й руйнувати українську суть, як зробила Єкатєріна з козацтвом.
Я не знаю, чи відірвали від неї, принаймі з цоколя, її бахурів-фаворитів. Сам же пам"ятник не є історичною цінністю і зроблений у 1920 році. Дивно? Коммуняки зліпили імператрицю Катерину. Ні, не дивно, бо коммуняри - ті ж імперці і поставили цю товсту бабу як символ смоотрящєй за Одесою. Яка ніби показує рукою "хахли, к ногє".
Для росії дуже важливо, щоб пам"ятники та погруддя тим чи іншим русскім стовбичили по всій України, навіть у дальніх Хацапетовках, тому, що ЦІ ПАМ"ЯТНИКИ Є МІТКАМИ. КОДОМ. СИМВОЛОМ. Де вони - там русскій дух. Там росія застовбила СВОЮ територію. Як під час золотої лихоманки золотошукачі стовбили свої наділи. Майо!
Не важдиво - то пам"ятник Лєніну чи мальчіку-колокольчіку Єсєніну. Якого вони теж вбили.
В сьогоднішній умовах, коли русскіє "братья" хочуть смерті українців, не може ставитися питання - треба чи не треба зносити нах всю цю "музику, застившую в мраморє". Чи, скоріш, в цементі.
Зносити - і якнайшвидше. До літератури ці стовбці рускомірья не мають жодного відношення. Повторюю для тих, хто ЩЕ не зрозумів їхньої суті. Вони - СИМВОЛИ раші, якими вона КОДУЄ наші мізки і мітить, як пес, територію.
Ох, вам болить надругатєльство над культурою? Бетономішалку вам руки і ставте пам"ятники Вальтеру Скотту, Ньютону, Моцарту, Ніцше, Шуберту, Гьоте, Платону.... Поставте кпам"ятник Болбочану. Ользі Кобилянській. Василю Вишиваному. Чи не достойні?
Недостойні ви, що забули або й не знали квіту землі української, проте дрочите "Ах-ах, какая містика "Мастєра і Маргаріти. Какой уморітєльний Кот Бєгємот с прімусом". Так, містика масонства, бо Булгаков був масоном. Але то вже зовсім інша історія...
