У відомого китайського недоброго побажання «Щоб ти жив у часи змін» є, виявляється, англійський еквівалент «May you live in interesting time», який перекладається буквально «Щоб ти жив у цікавий час». Час змін – дійсно цікавий час, хоча, на жаль, не дуже, м’яко кажучи, комфортний для життя.
Зараз цілий світ стоїть на межі грандіозних змін, і Україні «пощастило» опинитися в епіцентрі процесу. Дискомфорт цього стану відчутний для усіх, тож варто звернутись до його цікавостей.  Наприклад, подивитись на, так би мовити, діалектику процесу. Саме в часи змін як ніколи виявляється дія законів діалектики, що, власно, цілком природно. Часто самі ці вияви такі парадоксальні, що годі знайти розумне пояснення, а тим паче розібратися,  як на них реагувати. Новітня історія України такими прикладами рясніє.
От хоча б свіжий приклад –  нещодавно впійманий Віктор Медведчук, зірка першої величини політичного небосхилу України. Перелік паскудств цього діяча починається ще з радянських часів і давно тягне на страту якимось жорстоким способом. Немає сенсу ритись в історії і аналізувати його діяльність за часів СРСР, в перші роки існування незалежної України, в партії СДПУ(о), в Верховній Раді, в Адміністрації Президента тощо. Там напевно багато цікавого, вистачить на цілий роман і кілька дисертацій, варто тільки зазначити, що, за всіма ознаками, була у його діяльності принаймні одна постійна складова – він ніколи не припиняв наживатися, тобто грубо кажучи красти. Але заарештовано його не за це, а за державну зраду.
І тут  виступає на сцену діалектика у вигляді  єдності протилежностей – оте саме «In daemone deus». З одного боку державна зрада Медведчука очевидна, і її буде доведено у законному порядку, але з іншого не можна не бачити  неоднозначність його ролі у нинішній російсько-українській війні, а відтак, можливо, і у світовій історії. Що Росія багато років вела цілеспрямовану роботу проти України – усім добре відомо. І те, що державі  Україна систематично шкодили (не обов’язково працювали на Росію, а саме шкодили України) багаточисельні колони бариг і корупціонерів – від дрібного бізнесмена і рядового поліцейського до високопосадових чиновників, народних депутатів і самого президента, які фактично перетворили державу на злочинне утворення, – теж добре відомо. Звичайно, окреме місце займають тут свідомі вороги, які систематично, свідомо і організовано діяли на користь Росії, серед яких В.Медведчук займає одне з чільних місць.   Останнім же часом стало відомо, що з 2014 року Росія вгатила на підривну діяльність в Україні чималенькі кошти (в ЗМІ фігурує сума близько 10 мільярдів доларів). На ці гроші мало бути розбудовано потужну багаторівневу мережу  підтримки Росії, проведено виховну пропагандистську роботу, сформовано потрібні громадські настрої, підготовано  колаборантську інфраструктуру– тобто  усе для швидкого і легкого загарбання України Росією. Але перші ж дні «специальной военной операции» виявили, що нічого такого немає – наявність повної відсутності замовленого результату, науково висловлюючись. Гроші витрачено, замовнику (Путіну особисто, очевидно) відзвітовано про повний успіх, а результат – протилежний замовленому. Замість тріумфального триденного маршу по Україні і параду перемоги у Києві –  добре організований опір Української армії і усього народу, величезні втрати російської армії та всесвітня ганьба і ізоляція Росії. Внаслідок військової спецоперації, спланованої на основі звітів Медведчука і інших диверсантів та шпигунів, сама Росія опинилася на краю прірви. Виявляється гроші, «інвестовані» Росією в проект «Малороссия», елементарно звично розкрадено – як раніше було розкрадено інші інвестиції в Україну. І принаймні один вкрадений мільярд доларів пов’язують безпосередньо особисто з Медведчуком.   Звичайно, крали у кожній ланці операції і в Україні, і в Росії, але роль Медведчука тут все-таки визначна. Хтозна як би склалися справи, якби усі ті грошики було витрачено за призначенням… Адже не можна не визнати, що і державність України не була дуже міцною,  і єдності народу не було.
А тут затіяна Путіним (підлим, підступним, але врешті наївним і придуркуватим – повірив Медведчуку, ха-ха!) війна несе Україні перемогу і, відповідно, шанс досягнути єднання народу, адже ніщо так не сприяє консолідації нації, як переможна війна,   здійснити нарешті перезавантаження держави з усіма необхідними реформами. І мати в цьому підтримку і допомогу майже усього світу. І все це – чималою мірою завдяки пану Медведчуку, бажав він цього чи ні.
  Ясна річ, народ і держава не можуть залишитись невдячними. За таку справу належить гідна винагорода. Оскільки страти злочинця законами України не передбачено, і нагородити посмертно не можна, то доцільно заснувати спеціальну нашийну медаль для злочинців, які мають видатні заслуги перед Україною. Медаль має бути виготовлено у формі диска діаметром 28 см (можна трохи більше) і висотою 5 см (теж можна варіювати) з щирого чавуну (при таких розмірах і питомій вазі чавуну 7,4 г/см3 вага медалі становитиме приблизно 22 кг 771 г). Відхилення ваги медалі припускається в межах 100г.  Напис на медалі має бути, наприклад, такий: «Герою злодію від вдячних співвітчизників» чи щось таке. Медаль можна пофарбувати в якийсь благородний колір, наприклад, під золото. Герой, удостоєний медалі, повинен постійно носити її на шиї на міцному мотузку або сталевому чи чавунному ланцюжкові, знімати медаль дозволяється тільки на час нічного сну.  
Така нагорода буде затребувана в Україні, оскільки гідних діячів у нас повно – досить почати з президентів, колишніх міністрів і народних депутатів. А ще пан Медведчук, чути, почав колотися, і називати імена… В зв’язку з великою кількістю гідних осіб, різноманітністю їх діяльності і відповідних заслуг, доцільно буде запровадити декілька степенів медалі з різними написами, а може і деталями оздоблення. А можна і іноземних громадян нагороджувати.