Сорок сьомий день війни. Офіційно. А неофіційно війна іде з 20 лютого 2014 року.
До 24 лютого 2022 політику України щодо Криму і Донбасу можна описати одним словом - «потерпіти». Трошки потерпимо, а там воно якось саме розсмокчеться. Дамбас згниє, Крим всохне, путін здохне, корона вірус відволіче.  Заграніца нам паможет. А там вибори, і  проблема перейде до наступника. Вісім років проблему перекидали як ту гарячу картоплину з одних рук до інших. Кельманда.
Але прийшло 24 лютого, і питання виживання України перейшло з площини теоретичної в площину практичну. За півтора місяці бойових дій мав з’явитись  «план мінімум», відмінний від парадигми «патірпеть».  Що ми маємо наразі? Повністю втрачені Донецька, Луганська, Херсонська області. Харків оточений. В Маріуполі добивають «Азов».  Херсон зданий без бою, навіть не підірвали Антоновський міст через Дніпро, але з переляку  напідривали інших мостів, які зараз дуже потрібні. Чишолі я неправильно розумію?
Не можна сказати, що українська влада нічого не робить. Концертний тур Зеленського  по закордонах не пройшов задарма. Україні дають гроші, пальне,  протитанкові ракети, засоби ППО ближної дії, стрілецьку зброю і патрони, каски і бронежилети. Поки що дають. Сподіваюсь, що відомості  щодо протикорабельних ракет «Harpoon», наданих Британією – не брехня. Навіть якщо і брехня, то пусків крилатих ракет з Чорного моря стало помітно менше. Але літаки, танки, далекобійне ППО, артилерію – не дають.   І закордон дав чіткий сигнал – реальної військової допомоги не буде, нема дурних зв’язуватись з дурнуватими росіянами , які навіть уві сні розмахують ядерною зброєю.
З наявними силами і можливостями завдати росіянам нищівної поразки, таки, можливо. Але для цього доведеться спалити всі резерви, як зброї, так і людей. І не факт, що результат буде однозначний. Балакуча голова Арестович уже сказав, що звільняти Донбас і Крим бажання уже нема… Дивна річ – росіяни можуть собі дозволити втрачати людей і техніку на цілі, що їм не  потрібні, а ми не можемо це робити навіть для досягнення життєво важливих для нас цілей…
Як на мене, парадигма «потерпіти», не змінилась. Потерпіти, вийти на перемовини з «сильнішою позицією», а там якось саме розсмокчеться. Кельманда. Чи залишиться наша позиція сильною після чергової навали – питання  поки що відповіді не має. Ще краще питання – чи «сильна» вона зараз. Харків не деблокуємо. Маріуполь забули.   Або Зеленський знає щось таке, що допоможе нам зламати хід війни? Чи то, під Київом відбились, а решту можна «патірпєть»?