Не буду тягати кота за лапу.
 
З попередніх записів, думаю, всім вже зрозуміло, що море і земля відрізняються один від одного.
 
Море мокре, а суходіл твердий.
 
Але є деякі особливості, які роблять наше життя в цих середовищах досить відмінними.
 
СУХОДІЛ.
 
На континенті як?
 
Основа існування – селянське поле.
 
Селянин оре землю, вирощує хліб і всі цим хлібом живуть.
 
Але вирощувати хліб – важка, нудна і брудна робота (повозіть спробуйте гній на поля, вдобріть, ага...)
 
І нудна: тут потрібно всього лише прикладати зусилля. А ось сміливість, завзятість, швидкий розум – потрібні не так щоб дуже. Боязливий і тупуватий може з такою ж ефективністю колупатися в землі, як і сміла людина (ініціативна, енергійна, розумна, кмітлива – потрібне підкреслити). А той ефективніше. Тому що такий покладає на землю всі свої сподівання: не вродить врожай – де він ще харч візьме?
 
Смілий та кмітливий у скрутний час на полювання піде, риби в річці наловить, а той вкраде у когось. Або ж – силою відбере. Йому ж сім’ю кормити потрібно? Потрібно! І сім’я не спитає – звідки і як взяв. Навпаки, спасибі скаже. А тому дурневі, що у іншого в засуху хліб не відібрав – так і треба, значить ні на що інше не здатен.
 
А можна й взагалі не працювати. Коли тільки відбирати.
 
А ще краще – настращати, що все відбереш, коли десяту частину сам не віддасть.
 
І віддасть! Куди він дінеться! Він же слабкий, ні на що не здатний, крім, як в гноївці порпатися.
 
А десять таких “нікчем” вже забезпечують одному дармоїду прокорм на протязі року.
 
Це круто! Так з’являються барони, герцоги і королі. “Круті мени”, одним словом.
 
А у крутого життя – всякий би так жив! Хочеш спати – лягай! Хочеш – гуляй!
 
Та не для всякого “круте життя”.
 
Добре з одного боку – працювати не потрібно. Добре й з другого боку – жерти можна від пуза. Добре й третього – роби, що бажаєш, ніхто тобі не указ! З четвертого – поважають тебе! Завжди ж знайдеться розумник, який зметикує, що в тебе щось вициганити можна за приємне слово – лакузи, тобто… А з п’ятого і взагалі лафа: дєффки самі під тебе лізуть! Їх навіть вмовляти не потрібно – ти ж перший хлопець на селі! Ти ж гладкий, як кнуряка! Ти ж будь-кому щелепу звернеш з дармових-то харчів! І часу в тебе – хоч заваляйся в сіні. Ніхто не спитає...
 
Але не одним медом таке життя намазане.
 
Потрібно ж від інших таких самих відбиватися. А то відберуть в тебе твоїх десятьох “баранів” – доведеться самому в гною порпатися. А не охота...
 
І тим більше неохота, що будуть над тобою всі насміхатися – он він, колишній “крутий”, гляньте на нього! І коли навіть виб’єшся знову в “люди” – не забудуть твого приниження, насміхатися будуть, згадувати. Очі колоти. І намагатися знову в тебе твоє багатство відібрати: один раз вийшло, можливо, й знову поталанить.
 
А в тебе сім’я. Жінка. Діти. Працювати, як і ти, не привчені. Твоїм розбоєм живуть. З ними як бути?
 
Серйозна це справа.
 
Нічого більш серйозного не буває.
 
Питання життя і смерті – становище в суспільстві.
 
На рівні життя та смерті воно й вирішується.
 
Війною.
 
Ловити доводиться всіх крутих в ближніх та дальніх околицях і знищувати. І не від злоби, а просто по необхідності. Бо інакше вони тебе знищать. Болівар не винесе двох.
 
Ось тільки тоді, коли перебив всіх конкурентів на відстані безпечної дистанції – можеш спати відносно спокійно: несподівано ніхто не підкрадеться. Особливо, коли пости розставити. Селюків на це діло цілком можна пристосувати, вони ж самі зацікавлені, щоб їм розору було менше. Будуть слідкувати пильно, твоє життя оберігати. Ну й своє... також.
 
Крім того, дивитися, щоб в селі твоєму йще хто “крутий” не завівся. А то отримаєш ніж в спину чи довбнею по макітрі. Тобі це потрібно?
 
Таке ось просте облаштування суспільства.
 
Стійке.
 
Селянин оброблює землю, збирає хліб, а барон його грабує. Не до смерті. А так, щоб ситим ніколи не був – селюк тоді ні про що, крім харчів, турбуватися не буде.
 
Ну, ще інколи пани між собою розбори влаштовують – само собою. Як же без цього? А більше ніяких інших позицій в такому суспільстві немає.
 
Є, звичайно, котрі при панах кормляться за ті чи інші послуги. І страшно далекі вони від... Як від народу, так і від хазяїв. Ні те, ні се. Тіпа, в ополонці плаває...
 
І стимулу до розвитку в такому суспільстві немає. На Китай з Індією гляньте. Розмножилися – вимерли. Розмножилися – вимерли.
 
Ось і весь цикл.
 
Двотактний.
 
МОРЕ.
 
Зовсім інша справа. (Зліва, спереду, ззаду, зверху і знизу – також. Жарт...)
 
Основа “морської цивілізації” не поле і плуг, а корабель.
 
Це вам не тут...
 
Ні боязкий, ні тугодум морською справою займатися не здатен. Не той настрій.
 
Кораблі ладнати – ціле мистецтво. Кмітливості вимагає, завзяття, сміливості. А вже по морям-океанам на цих кораблях ходити – це взагалі героєм потрібно бути.
 
Воїном і купцем в одному флаконі.
 
Крім того – в боротьбі за владу конкурентів вбивати необов’язково.
 
Тобто, не без цього, звичайно. Коли немає гомосапієнса – так і проблема зникає.
 
Але не потрібно знищувати ВСІХ. Тільки самих буйних.
 
Решту зайвих “пасіонаріїв” можна відпустити. Сплавити, тобто.
 
На суходолі таке не проходить. Куди вони підуть?
 
До сусіднього властителя? А тому вони для чого потрібні? Тільки для одного – на тебе напасти. Так якого дідька йому такий подарунок робити?
 
А якщо він з ними не домовиться, а вийде у них розборка за владу –знову ж таки, навіщо тобі це потрібно? Переможе він – тобі кривду пригадає в підходящий момент (для нього підходящий, а для тебе зовсім навпаки.) Переможуть вони – також відомстити тобі спробують. Так що – жодних сентиментів!
 
А от на морі...
 
Ось тут і починається те, що називається ПОЗИТИВНИМ ЗВОРОТНІМ ЗВ’ЯЗКОМ.
 
“Зайвих” можна відпустити – у хазяїна території більше часу залишиться на серйозних ворогів. Для цих же “зайвих” кораблі будувати потрібно – шалений сплеск ремесел, який на суходолі навіть не присниться. (Та вони там в такому об’ємі і непотрібні, хоча заздрість викликають.)
 
СПЛЕСК РЕМЕСЕЛ – розвиток технологій, досвід приносить більш раціональні і ефективні рішення. Вони ніби самі собою знаходяться, стохастично.
 
РОЗВИТОК ТЕХНОЛОГІЙ – рівень життя підвищується. Рядовий робітник в “морській цивілізації” живе, виявляється, як король якого-небудь варварського народу – нічогенький так собі ще один факт для заздрощів.
 
А РІВЕНЬ ЖИТТЯ ПІДВИЩУЄТЬСЯ – виявляється багато вільного часу у ВСІХ членів суспільства. А вже як вони цей час витрачатимуть – їхня справа. Але в сумі – ріст культури, освіти, письменності, нечуваний прогрес в мистецтвах і науці.
 
І як наслідок всіх цих відмінностей (якщо “морська цивілізація” виникає) – ледь не вибухоподібне утворення ДЕРЖАВИ нечуваної могутності до повного обалдіння всіх сусідів! Які не розуміють, як таке могло статися – там же неможливо взагалі нічого!!!
 
І пробують сухопутні “круті” з морськими “розбиратися”.
 
За вихід до моря воюють.
 
Корабля лаштують.
 
Моряків в наказному порядку навчають.
 
І ніби виходить у них. Ніби, щось, там таке схоже...
 
От тільки не зовсім.
 
Он в Китаї. Понабудували свого часу океанських суден. Сходили на них аж до Мадагаскару (і ще біс зна-куди). І що? Жити не стало ні кращим, ні веселішим. Ну й, порізали ті кораблі на дрова – навіщо вони? Каботажні перевезення є – то й досить...
 
Цар Петро Великий. Вікно в Європу рубав, Петербург на місці шведського Нієншанцу мостив кістками – а що толку? Краще б морську торгівлю через Архангельськ розвивав.
 
Ні, правильно було у великого українського поета Чехова сказано: “Насекомое ты существо, Каштанка! Супротив человека ты всё равно, что плотник супротив столяра!”
 
Іспанія з Англією. Іспанія з материком тільки ледь-ледь з’єднана – Піренеями. Майже морська держава (тіпа, як Рим). А Англія – морська в чистому вигляді. І не допомогли Іспанії ні Велика армада, ні заокеанські колонії, ні каравани галеонів із золотом інків.
 
Наполеон Буанапартій. От на що вже великий полководець був! Та й Франція також цілком приморська країна. А от нічогісінько з Англією зробити не зміг. У англійців руки виявилися настільки довгими, що змогли дотягтися до російських лісів і переманити російського МедведА на свій бік. І гаплик настав Напольйону...
 
А що, здавалося б, простіше?
 
В наказному порядку (як то цар-не-столяр любив) веліти будувати ВСІМ “суды мореходны да плавать на тех судах к вящему Отечества укреплению...” Але навіть в буйну петропервовську голову таке не стукнуло.
 
Дурість, скажете? А то й, маячня? Неможливо таке?
 
А те, що робив Петро, перетворивши державу, по суті, на суцільну каторгу – це нормально? Не дурість і не маячня?
 
Чи все-таки є різниця в психології “народів моря” і суходільних жителів?
 
І різниця ця виникає саме з середовища їхнього проживання.