Щоб розібратися в тому, що відбувається зараз в таврійських степах, є сенс відскочити з травня 1942 року в рік 1920.
 
Але спочатку трохи передісторії.
 
Отже, на початок 1917 року Микола Другий, імператор-неадекват, привів Російську імперію до розпаду (докладно див. Сказання про те, як радянські танки отримали дизель-мотор (парт ту) ) і це добре бачили офіцери російського Генштабу. Потім Лютнева революція і імперія стрімко покотилася до свого розпаду. Вже в березні розпад фактично стався, імперія розвалилася на приблизно півсотні шматків. І бачити це для них було вкрай боляче.
Імперію необхідно було зберегти за всяку ціну!
 
І тому найбільш талановиті, найбільш агресивні, найбільш далекоглядні генерали і старші офіцери пристали до більшовицької партії. Саме завдяки їм в жовтні був здійснений переворот і саме їхніми зусиллями перемогла Жовтнева контрреволюція. Саме їхніми талантами Громадянська війна на території власне Росії завершилася в грудні 1918 року перемогою більшовиків і військові дії були перенесені на територію національних республік, що постали на уламках імперії. Країни Балтії: Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва; Білоруська Народна республіка, Українська Держава, Кубанська республіка, Закавказзя, Туркестан, Сибір. Бойові дії на цих територіях ведися весь 1919 рік і до березня 1920 року більшовикам вдалося повернути під свою владу і ці землі.
 
Потрібно зазначити, що тут дався взнаки не стільки талант більшовицьких воєначальників і боєздатність червоних військ, скільки те, що вся військова промисловість, всі збройові заводи і заводи боєприпасів були зосереджені в Центральному промисловому районі. (До речі, погугліть вислів “Червоне дерево революції” і наложіть на мапу Московії. Для тих, хто має аналітичний склад розуму, це тема для роздумів.) Бойові дії на Півночі, в Сибіру, в Туркестані, Кавказі, Кубані, Україні проти комуністів велися поки були боєприпаси. Як тільки вони закінчувалися, в регіоні стверджувалася радянська влада.
 
Не зайвим буде сказати, що для Леніна, Троцького і Ко власне Російська імперія і народи, які її населяли, були всього-на-всього таким собі витратним матеріалом для здійснення Світової революції. Або для встановлення своєї влади на території Європи. Однак ні в 1918, ні в 1919 році встановити Радянську владу в жодній з європейських країн їм не вдалося. Настав 1920 рік. В європейській частині колишньої Російської імперії більшовики зламали опір в Україні, в Білорусі, на Півночі.
 
Грудень 1919, січень 1920 року. Червоні армії рухалися на Північний Кавказ, куди відходили основні сили денікінської армії. Ця частина денікінської армії котилася прямо назустріч Новоросійській катастрофі – як назвав цей розгром Денікін у своїх мемуарах. Друга частина армії Денікіна відходила на Одесу. Крим вважався втраченим і його мав захищати 3-й армійський корпус під командування Якова Слащова. Чисельність армій білих і червоних в Північній Таврії була приблизно однаковою, по 50 тисяч кожна. Але у білих був сильний розклад і дезертирство. Всього у Слащова для захисту Криму було до 2200 багнетів і 1200 шабель при 32 гарматах. І саме на його 3-й армійський корпус всією масою навалилися основні сили червоних. Червоні мали приблизно десятикратну перевагу над військами його корпусу.
 
Крим – півострів. Але з суто військової точки зору він більше є островом. З суходолом його з’єднують перешийки шириною всього 12 кілометрів. Варто як слід укріпити ці перешийки і Крим перетворюється в неприступний острів. Через цю особливість свого розташування Крим з давніх давен у всіх воєнних планах значився місцем особливої значимості. Тут точилися бої з турками, тут англійцями і французами вирішувалася доля Східної війни.
 
І тим не менш, Слащов перешийки відстояв і червоних в Крим, який апріорі вважався втраченим, не пустив. А ось Кубань і Північна Таврія біле воїнство відстояти не змогло. В результаті у білих лишився тільки Крим та ще на Далекому Сході – смужечка Примор’я.
 
А в Радянській Росії на цей час економічна обстановка стала вкрай поганою. І до війни Російська імперія не могла похвалитися потужною економікою, а після трьох років Світової війни і двох років воєнного комунізму хирява російська економіка взагалі дихала на ладан. Аби не здохнути з голоду, робітники масово ринули в село. І економіка Радянської Росії почала сповзати до натурального господарства. А натуральному господарству не потрібна стратегічна залізниця від Нижнього Новгороду до Владивостоку, не потрібен мартен і гарвеєвська сталь, автомобіль і автомобільна промисловість. Натуральне господарство цілком обійдеться і конячиною.
 
Щоб уникнути економічної катастрофи, червоним необхідно було за всяку ціну прорватися до Німеччини. Цього від комуністів вимагала не тільки ідея Світової революції, а економічна ситуація в країні. І почалася підготовка до вторгнення в Польщу. Але спочатку потрібно було убезпечити тил. А в тилу лишався Крим.
 
До речі, Кронштадт і Антоновщина сталися вже після евакуації Врангеля з Криму. А коли б до?
 
Тільки ж як взяти Крим, коли навіть значно ослаблені полки Слащова відбили наступ десятикратно переважаючих червоних? А після евакуації з Новоросійська в Криму стало значно більше білих військ і прорватися через перешийки навряд чи вдасться.
 
Потрібно сказати, що Червоною армією керували професійні військовики. Жовтневий переворот і створення Робітничо-Селянської Червоної армії – справа рук царських генералів. Причому, найбільш агресивних, найбільш талановитих і досвідчених генералів Російської імператорської армії. Лідери Білого руху були, в кращому разі, всього лише талановитими і здібними командирами полків і начальниками дивізій, а РСЧА керували офіцери Генерального Штабу. (Втім, про це краще почитати у широко відомого в спільноті Дурдому Дракона, він же Дмитро Вовнянко.) А я повернуся до подій початку 1920 року. Генерали, які керували Червоною армією, розуміли ризик штурму кримських перешийків і тому в Головному Штабі РСЧА визрів план виманити основні сили білих з Криму і розгромити їх в степах Північного Причорномор’я. Як це зробити? Просто. В Криму – нестача продовольства. Простіше кажучи, нічого жерти. Саме тоді перебили кримських сайгаків і їх не вдалося відновити й до цього часу. Щоб мати щось їсти, місцеві жителі стріляли дельфінів і з того часу дельфіни ближче кілометра до берега Криму не підпливають. (Є та ка книжка – “Перший постріл”, написав її Тушкан Георгій Павлович, там про це в художній формі розказується.) І в червоному Головному Штабі на голоді в Криму вирішили зіграти. Розвідці білих підкинули інформацію про накопичення продовольства в Одесі, Миколаєві, Херсоні, Бердянську.
 
Планом передбачалося розгромити в степу армію Юга Росії, на той час перейменовану в Кримську армію, і потім зайти в Крим, який вже нікому буде захищати. І вже тільки після цього кинути Червону армію на штурм Європи.
 
Аж тут червоним щастя підвалило. Пілсудський отримав повідомлення своєї розвідки, що кацапня ось-ось почне вторгнення в Польщу. Бригадир не став чекати, поки москалі тюкнуть його сокирою в лобєшник і почав наступ першим. 25 квітня Пілсудський кинув польську арміє в похід на Київ та Мінськ, розпочавши превентивну війну з РСФРР. 6 травня поляки взяли Київ. Такого прекрасного приводу почати похід в Європу більшовики навіть в снах не бачили. “Дайош Варшаву, дай Берлін!” – переможний зойк з краю в край пішов гуляти просторами оскаженілої Радянської Росії. “Через труп білої Польщі до стін Берліну і Парижа!” – Західний і Південно-Західний фронти переможно ринули в Польщу.
 
Не вийшло.
 
Польська армія зупинила червоних коней і “експорт революції” довелося відкласти на більш пізній час.
 
А тим часом дивізії Армії Врангеля, вірніше, Кримської армії вийшли з Криму.
 
7 червня білі відкрили вогонь по червоним на перешийку і піхота при підтримці бронепоїздів та десятка бронемашин і танків атакувала противника. 13-ю армія червоних не витримала удару і почала відходити у східному напрямку. 25-тисячне угрупування ВСЮР вийшло з Криму в Північну Таврію.
 
Спочатку білі просувалися на схід, до Донбасу. Втрата Донецького басейну з його металургічними заводами і вугільними копальнями була б для влади більшовиків дуже важким ударом. А ще Врангель сподівався підняти заколот в багатих козачих станицях Дону, Кубані і Тереку. Тоді б його армія отримала нових бійців, а комуністи на додачу до металу і вугілля були б позбавлені і хліба. Тому план Врангеля був дуже небезпечним для більшовиків.
 
Червоне командування стало поспішно формувати нові частини, перекидати їх на фронт і з ходу кидати в бій. І цим Врангель вміло скористався. Він найбільше побоювався, що червоні зосередять проти нього крупні сили. Свій план – вірніше, це був в основному план Слащова – він будував на окремих боях з розрізненими військами червоних. На велику битву у білих сил не було, а в такому разі намагаються бити ворога по частинах. І спочатку дії червоного командування були такими, як і сподівався Врангель. Тому червоні програвали один бій за іншим. Стан червоноармійців був пригнічений, почалися балачки про зраду, про те, що врангелівців з їх танками і броньовиками зупинити неможливо.
 
Успіх Армії Врангеля відразу ж дався взнаки на Польському фронті.
 
Для боротьби з Врангелем був створений новий Південний фронт. Ленін запропонував поставити на чолі фронту Фрунзе. Михайло Фрунзе приїхав в район бойових дій прямо з Туркестанського фронту. І найперше почав виправляти помилки попереднього командування.
 
За планом Фрунзе почалося зосередження червоних військ не десь, а на Дніпрі. Здавалося дивним: біляки наступають на Донбас, на схід, а Фрунзе створює ударний кулак на заході. І багатьом помічникам Фрунзе було невтямки. А й дійсно, чому новий командувач фронтом чинив саме так?
 
Врангель сподівався на заколот багатих козаків. Але чи дійде він до козачих станиць? Не дійде. Навіть коли він відкине 13-у армію, що стоїть на його шляху в Донбас, в містах його зустрінуть загони робітників. Врангель вже тричі висаджував десанти, сподіваючись прорватися до козачих станиць, і жодного разу не мав успіху. Не зумівши прорватися на Дон і Кубань, Врангель, очевидно, поверне від Донбасу на північний захід, до Дніпра. Там він буде загрожувати тилу червоних військ на Польському фронті. Прорвавши фронт, він може з’єднатися з військами Пілсудського. Головна ж причина, чому Врангель змінить свій початковий план і піде до Дніпра – відсутність там військ червоних. Тому Фрунзе і розпорядився зібрати сили на Дніпрі. В ніч з 6 на 7 серпня війська Правобережної групи 13-ї армії в ході наступу переправилися через Дніпро і захопили плацдарм в районі Великої Каховки. Був створений Каховський плацдарм. Саме там зійшла зірка Карбишева.
 
Подальша доля Криму вирішувалася саме на Каховському плацдармі. Найталановитіший воєначальник білих генерал Слащов 21 липня, ще до переправи червоних через Дніпро, зрозумів всю небезпеку Каховського плацдарму і повідомив про це Врангеля. Але його Врангель не послухав і продовжив наступ на схід в напрямку Дону і Кубані.
 
Від Каховки до перешийків всього 70 кілометрів. Командувач Правобережної групи Ейдеман, ввівши в бій головні сили цілком міг зламати опір військ 2-го корпусу Слащова і розрізати білий фронт навпіл. Вийшовши на оперативний простір, червоні за добу могли дійти до кримських перешийків. Страшенна спокуса для більшовицького командування – в три дні завершити війну, яка нестерпно затяглася. Однак Слащов відбив атаку червоних. Йому вдалося очистити від червоних лівий берег крім Каховського плацдарму. Врангель вимагав від Слащова ліквідувати плацдарм, але місцевість цьому не сприяла і Слащов категорично відмовився кидати своїх солдатів на неминучу загибель. Врангель наполягав і 17 серпня Слащов подав  у відставку.
 
Як і передбачив Фрунзе, Врангель повернув свої сили на захід, до Дніпра. Червоні війська стали зосереджуватися на півночі і заході. Це були 6-а, 4-а і 2-а Кінна армії. Оскільки зосередження ще не завершилося і ще не було величезної переваги в силах, Фрунзе стримував просування білих на схід невеликими частинами на оборонних рубежах.
 
Перед початком бойових дій в Північній Таврії у червоних було 135 тисяч військ, 2664 кулемети, 527 гармат (чверть – важкі, т. зв. ТАОН – тяжелая артиллерия особого назначения), 57 бронеавтомобілів, 17 бронепоїздів і 45 літаків. У білих – 33 тисячі військ, 1663 кулемети, 213 гармат (дев’ять десятих калібром не більше 76 міліметрів), 45 танків і бронемашин, 14 бронепоїздів і 42 літаки.
 
Задум Фрунзе:
- відсікти Врангеля від Криму;
- оточити 1-у армію білих в районі Сірагоз, 2-у армію – в районі Мелітополя;
- знищити обидва оточених угрупування;
 
Серпень, вересень і початок жовтня йшли бої за Каховський плацдарм. Саме про ці бої і співається в відомій пісні про Каховку. 9 жовтня білі війська зробили спробу обійти укріплення плацдарму з тилу. На світанку великі сили білих переправилися через Дніпро вище Нікополя. Врангель вважав, що там немає червоних і вже святкував перемогу. І раптом зустрівся з усією 2-ю Кінною армією. Почалася жорстока битва. Щоб врятувати свій десант, білі атакували Каховський плацдарм в лоб. В бій кинули 12 танків і 14 броньовиків. Червоноармійці підбили 7 танків і 5 захопили цілими. Ну, майже цілими. Один з тих танків до цього часу стоїть в Харкові. Два були в Донецьку.
 
Найбільш складна задача була у 1-ї Кінної армії, командувач Будьонний, і у 6-ї армії, командувач Корк. Обидві армії мали частиною сил відрізати білих від перешийків, а частиною сил оточити противника біля Сірагоз, вийшовши до них з півдня. З півночі на Сірагози завдавала удару 2-а Кінна армія. Мелітопольське угрупування доручалося 4-й армії, яка завдавала удару з півночі, а також 13-й армії і кавалерійській групі, що завдавали удару зі сходу.
 
Наступ червоних почався 28 жовтня. Врангель відразу зрозумів, в яку пастку він потрапив і його війська стрімко покотилися назад, до кримських перешийків. Кіннота Будьонного і піхота Корка вже 29 жовтня вийшли до перешийків, але зіткнулися зі всією масою білих військ і з 30 жовтня по 3 листопада вели запеклі бої з біляками, які проривали в Крим. І значній частині білих вдалося прорватися. Задачу червоні не виконали. В Північній Таврії білі втратили 20 тисяч військ тільки полоненими, майже всю артилерію, всі бронепоїзди. Вивезти продовольство також не змогли. Саме ця обставити спричинила евакуацію білих з Криму. Не було сенсу захищатися. Навіть коли б і відбили червоних, до весни всі передохли б від голоду.
 
І 16 листопада Крим був повністю очищений від білих військ.
 
На цьому другу частину буду закінчувати.
 
Щиро ваш, Путнік-Страннік, Диванний Воєн, Інтернетовський Нострадамус і Кабінетний стратег. Літературна обробка і запис П. Станіславського.