Набридло про Зеленського. Про нього вже стільки говорено-переговорено.
В неділю пропоную трохи розслабитися, розпаритися-розніжитися та звернутися до мистецтва.
Ось трапилася мені на простораї інтернета картина "Вигнана" (1851) авторства Річарда Редгрейва.
Я спеціально не шукав в інтернеті інформацію про картину. Мені стало цікаво, як справжньому мистецтвознавцю, тлумачити сюжет та композицію полотна.
Ну, ясно, що дочка "нагуляла" дитину, а тому суворий батько вигОнить її з дому. Мати навколішках, у розпачі, умовляє свого чоловіка зжалитися над дочкою. Брат схилив голову на стіл. Йому й жаль сестру, й соромно за втрачену честь сім"ї.
Бабуся, хм, а от бабуся з напруженою цікавістю позирає на дійство. В її молодості така ситуація з дитиною суворо засуджувалася. Й вона розуміє, чому батько дівчини (певно, її син) так чинить.
На дальному плані, скоріш, дві сестри - старша й молодша. Старша заламує руки - від жалю до сестри та від жалю до себе самої - бо хто після такого сорому її посватає? А молодша ще нічого не розуміє, але хоче заспокоїти сестру.
Батько в люті безжально виганяє дочку в ніч, в зиму. Чому саме зараз? На підлозі лежить лист й стрічечка, якою він був перв"язаний. Лист від кого? Ну ясно від кого - від коханого дівчини. Й саме цей лист так розлютив батька. Що ж там могло бути? Можемо пофантазувати - або коханий породіллі - одружений чоловік, а тому не може на ній одружитися. Або...або то лист написаний дівчиною до коханого. Але вона не встигла його передати, і батько його прочитав.
Ясно, що коханий живе десь недалеко, а тому лист призначений для передавання, а не пересилці поштою. У вас є якісь інші версії?
Скоріш, батько дівчини не знав, від кого дитина. А наразі все зрозумів і це збудило в ньому чорну лють.
Перейдемо до кольорової гами та композиції картини. Картина чітко розділена вертикально на два прямокутні сектори: одна третина - де намальовано дівчину з дитиною та вдвічі більшу площу, де зображено сім"ю. Відчинені двері підкреслюють якусь ефемерність постаті дівчини в цій ситуації. Вона, ніби пташка, вже робить крок, щоб випорхнути в холодну ніч, у небуття. Вона у легкому взутті, вдягнена не для холоду.
Кольорова гамма одягу підкреслює емоційний стан персонажів: дівчина в червоному - цим кольором підреслюється вища межа її душевної напруги. Мати в жовтому - розпач, нервове напруження. Інша дочка - теж в червоному, але менш яскравому, ніж її сестра. Отже, вони перживають схожі емоції. Бабусі - коричнево-жовтуватий одяг. Якесь напружене споглядання, що межує з цікавістю до розвитку події. Сірий верхній одяг батька приховує червонувату сорочку. Тобто, він своєю видимою роллю "праведного" судді прикриває сильні емоції.
Дівчина знає, що з нею буде, коли война ступить за поріг. Але вона вже не вагається. В неї нема вибору. Вона просто інтуїтивно намагається захистити дитя. Грішна Мадонна? Хіба Мадонни бувають грішними? (Хіба що однойменна співачка. Але то зовсім інша тема).
Ми забули про дитину. Ми бачимо тільки білу невинну голівку дитини та простягнену впереед ручку, яка ніби хоче відштовхнути темряву і холод. Хоче відхтовхнути загибель.
На картині ми відчуваємо сили - динамічну та статичну, які протидіють одна одній. Порух батька "геть", що надає дії вектору розвитку (порух матері, що благає свого чоловіка - лиш підкреслює негативну динаміку). Цьому протистоїть статика опору молодої матері з немовлям - вона не молить про прощення. Вона йде на можливу смерть. Але її думки вже не тут, з колишньою сім"єю. Вони - навіть не про дитину, а У дитині. Вони вже стали одним цілим і належать Вічності. Вони вже відійшли від істеричної суєти батьківського дому.
Ось так я бачу картину. І кожна картина, особливо старих майстрів - це ціла історія. Прихована або явна. Варто тільки не ковзнути поглядом по картині, а спробувати уважніше її прочитати.
