Скандал з приводу проваленої операції наших спецслужб набув другого дихання і це дало мені привід вставити свої п’ять копійок. В медіа достатньо матеріалів, що аналізують всі перипетії дивовижних пригод команди клоунів, які опинились на полі бою провідних світових розвідок. Тут тішить те, що наша розвідка опинилась у вищий лізі. З приводу змісту ситуації я пропоную переглянути таку здавалося б аксіому, що люди недалекі мають одну звивину в мозку і ту пряму. З приводу кількості не можу судити, а ось твердження про її прямоту хибне. Рішення нашим славетним ґарантом було прийнято напрочуд чудернацьке і дуже звивисте. Адже варто президенту було операцію відмінити, наприклад у зв’язку зі зміненою політичною ситуацією, як всі питання не те що зникли б, а взагалі і не виникали б. Операція секретна, ну відмінив президент якусь операцію, ну то й що? Це не підстава для оприлюднення, а тим більш обговорення. Це право і зобов’язання Президента подібні рішення приймати, а те що сталось остаточно перетворило Президента на преЗедента.
 
Але далі в тексті не про це. Далі про принципи, за якими працює держава. Працює за ними вже 30 років і напевно правління нинішнього недолугого чи то актора з погорілого театру, чи то злобного маленького клоуна з західної циркової традиції дозволить суспільству переломити цю практику. Не впевнений, що воно виявиться здібним на це, але мушу описати ці принципи. В одному з минулих текстів я показав, як наше суспільство продовжує жити в лоні марксизму. Коментарі до тексту (не всі, але більшість) засвідчили, що таки бовдури цим самим марксизмом захоплені. Це не дивно, як не дивно засилля російського музичного сміття і телесеріалів у культурі нашого «середнього класу». Адже марксизм так само як ці культурні феномени – це надбання бидла, а цей «середній клас» майже на 100% і являє собою цей прошарок.
 
У вагнерівському скандалі виявились архаїчні відносини в сфері українського політичного керівництва, які до речі панували і в радянській еліті, але не так наявно. Що я маю на увазі? Ось два уривки з інтерв’ю пана Бурби – екс керівника нашої розвідки, який на той час був її керівником. Перший уривок – Бурба свідчить, що наказ на відтермінування операції, а саме це надало можливість її зриву, йому надав керівник офісу (це так тепер модно називати те, що раніше називалось конторою, або канцелярією) Президента Єрмак. При цьому пан Бурба цілком довіряє твердженню Єрмака, що той передає наказ Президента. Другий уривок розгортає інформацію про стан справ в управлінні державою ще рельєфніше – виявляється, секретні операції керівництво наших спецслужб обговорює з тими людьми, з якими Зеленський вважає за потрібне, при цьому не перевіряється навіть чи мають право учасники цих консиліумів на доступ до секретної інформації. При чому сам пан Єрмак такого доступу не мав. Тобто порушується елементарний порядок державного управління, виникає якась химерна субординація, яка базується не на компетентності менеджерів, яка визначається посадами і посадовими інструкціями, а на міркуваннях Президента. Я тут не веду мову про інтелектуальні здібності пана Зе, а про те, що він Президент, а не імператор. Це імператор Микола ІІ делегував купу повноважень малоосвіченому Распутіну, це монархи віддавали владу своїм фаворитам, президенти не мають такого права, вони очолюють державу за допомогою виключно законних державних інституцій та їхніх очільників. Я вже не кажу про ідіотизм обговорення секретних операцій широким загалом людей. Для очільника розвідки піддавати такому ризику своїх оперативних працівників просто неприпустимо. Якщо очільник держави настільки ідіотичен, що йде на такі обговорення, то очільник розвідки мусить відмовитись від подібного формату обговорень навіть, якщо це призведе до його відставки.
 
Делегування своїх посадових обов’язків зараз широко практикується на підприємствах, я сам з цим часто стикався. Справа в тому, що велика кількість генеральних директорів є людьми похилого віку з більш чи менш вираженим слабоумієм і вони просто не справляються зі своїми обов’язками, проте це проблеми володаря цих підприємств, а володарем держави є народ отже невігластво очільника держави – проблема народу, який запросто може втратити державу. Делегування правління держави недолугому «неукрАінцу», яким позиціонував себе сам Зе, будучи ще кандидатом у Президенти, вже зараз коштує українцям купу невідомих раніше проблем і всесвітньою ганьбою. Самодержавного стилю керівництва наш великий комік дотримується не лише в персональному даруванні своїм фаворитам непритаманних їхнім посадам функцій, але й наданні таких же функцій державним інституціям. Так канцелярія, аналітичний центр і відділ кадрів, які вкупі називаються офісом президента перетворені на щось на кшталт ЦК КПРС, а орган, що має координувати дії різних установ, тобто Рада Безпеки стала у веселого і злобного «лідера» Верховним Судом.
 
Здавалося б – ну до чого тут марксизм? А ви перечитайте мій текст з однойменною назвою – там як раз і зазначено, що одним з проявів марксизму є спотворення механізму управління, що відбувається шляхом повернення до архаїчних форм організації управління, руйнації традиційних владних інституцій. Вони – ці традиційні владні інституції потребують вдосконалення, як і все у проявленому світі, але їхня руйнація веде до краху, що ми спостерігаємо всі 30 років постмарксистського нашого існування, а найбільш рельєфно останні два роки.
 
Так, останні два роки ідіотизм потужно рухається до свого екстремуму. Петро Олексійович також незаконно делегував свої повноваження пану Кучмі, а той з незрозумілими дивними персонажами підписував папірці, що зобов’язували Україну приймати якісь закони і навіть міняти Конституцію. Але папірцям тим грош ціна, незважаючи на всілякі вербальні екскременти про їхню визначальну роль в урегулюванні «кризи», їх ніхто не збирається виконувати, точніше збирались, але перелякались. Цей переляк стосується не тільки сьогоднішнього екстремала управлінського хаосу, але і його попередника, який вперто домагався змінити таки Конституцію на замовлення Кучми і його «дипломатичних партнерів».
Хаос, не виконання своїх прямих повноважень, привласнення повноважень чужих були характерні і для носія слобожанської мови, представника вірменської діаспори і друга Сільвіо Берлусконі. Будучи міністром внутрішніх справ, тобто сугубо політичним чинником, маючи уявлення щодо юриспруденції виключно з тьорок з покійним Кернесом і вивчанням тонкощів властивостей рюкзаків, він дав чітку оцінку «доказів» причетності ветеранів війни з московією до вбивства Павла Шеремета. Докази стопроцентні - вимовив «легендарний» Аваков і «переконав» тодішнього генерального прокурора Рябошапку підписати підозру ветеранам. При цьому з хитрим прищуром своїх чесних очей він натякнув інтерв’юеру, а цю інформацію я взяв саме з інтерв’ю Авакова, що за Шереметом слідкувала СБУ. Ну щодо слідкування СБУ трохи згодом, а тепер повертаюсь до Рябошапки, його не довелось довго переконувати, він підозру підмахнув сходу (злі язики кажуть, що Рябошапка – ставленик А. Портнова, я вірю цим язикам не зважаючи на їхню злобність). До гучних звинувачень на адресу підозрюваних приєднався і видатний юрист квного розливу, що вже тоді обіймав посаду преЗедента, він тоді був націлений на бліцкриг «розбудови» Української держави «на засадах мінського процесу врегулювання кризи». Докази, які політик Аваков не мав жодного права оцінювати, бо права такі є лише у професійних поліцейських, у співробітників прокуратури, а вирішальне належить суду, а політик Аваков просто не має відповідної компетенції, виявились фейковими, чого вартує експертна думка якогось незрозумілого суб’єкту з Великобританії про те, що хоча людина на плівці, на якій зафіксовані дії начебто вбивць хоча і відрізняється від підозрюваної зростом, але їхні ходи на 15% співпадають. Це ж якийсь справжній дурдом - скажете ви, а тим не менше люди опинились під арештом, один з підозрюваних майже два роки просидів у СІЗО. «Чіткі» докази були настільки туфтою, що навіть ручні судді неодноразово і успішно реформованих судів не гарантували результату, потрібного україноненависникам, зараз якісь рухи йдуть до формування суду присяжних з «ватних жітєлєй донбасса». Я чомусь підозрюю, що самого Авакова переконав в коректності подібних доказів його друг Берлусконі. З політичної точки зору все було гармонічно – випадково напередодні відкриття ганебної справи з італійського ув’язнення було звільнено Марківа, не знаю чи є зв’язок між цими подіями, проте важко вважати Авакова ідіотом, що вірить у 15 відсотків подібності ходи, а от його дружба з Берлусконі, а того з Путіним – факти безперечні. А щодо того, що за славетним демократом Шереметом слідкувала СБУ, так я дивуюсь, що просто слідкувала, а не заарештувала. Все ж таки професіоналізм цієї служби перебільшений. Те, що Шеремет був, якщо не агентом фсб, то прихильником «русского міра» знав навіть я без жодної ексклюзивної інформації. Що це так можна легко переконатись проглянувши ще довоєнну передачу одіозного Соловйова, присвячену Білорусі. Там була полеміка між російськими прихильниками Лукашенка на чолі з Прохановим і російськими прихильниками «воз’єднання Білорусі з Росією» на чолі з Жириновським. Жириновський стверджував, що Білорусь має увійти до складу більш демократичної Росії. Так ось саме в команді Жириновського блискуче підтримував це пан Шеремет. Тут не можу не відволіктись. Мене не дивує, а просто вражає, що зараз виліплена ікона з Георгія Ґонгадзе, і величезну роль в цьому створенні відігравав пан М. Бродський. А в мене чіпка пам’ять і я пам’ятаю, що святий Георгій був ніким іншим, як прес секретарем українофобської Наталії Вітренко, а Бродський у Верховній Раді був зі своєю партією «Яблуко» - кальки російського бренда у коаліції з партією прогресивних соціалістів та її очільницею… тою ж Н. Вітренко.
 
Таким чином зараз просто виліз назовні весь механізм недолугого архаїчного управління в Україні в тому числі управління наших спецслужб. Очільники цих служб або покірно виконують вказівки політичного керівництва країни не перевіряючи законність цих вказівок, як той же Бурда, або перевищують свої повноваження, як той же Аваков. Само ж політичне керівництво чи то некомпетентне, чи то антиукраїнське, втім можливо і поєднання. Внаслідок цього у нас відкрито ведеться антиукраїнська пропаганда, навіть у стінах парламенту, і не треба кричати, що це тільки при цій владі. При цій владі все це стало гіпертрофовано, гнійник прямо пре назовні, просто очевидна потреба хірургічного втручання.
 
Наприкінці дам приклад того, як легко знищити всю антиукраїнську гидоту, легко і навіть не захекавшись. Візьмемо так звані харківські угоди. Чим довго і нудно шукати політичних конструкторів цих злочинних актів, щоб потім заявити про те, що всі винуватці давним давно в рфії наші правоохоронні органи мусять проаналізувати насильницьку ратифікацію цих угод. Адже саме ратифікація узаконила цю зраду. Візьміть відеозапис того засідання ВР і на ньому ясно побачите і порушення регламенту з боку Литвина і бандитські дії Шуфрича, який не будучи на той момент депутатом перебував у ВР і здійснював разом зі своїми подільниками бандитські напади на депутатів противників ратифікації. Харківські угоди суперечили Конституції навіть текстуально, але Конституційний Суд не встав на її захист. Може це стати приводом для кримінальних справ? У відношенні Шуфрича – безумовно, по відношенню до решти – юридична задача, яку мусять вирішити компетентні правники, а інакше який сенс в їхніх захмарних зарплатах? Невже важко з’ясувати зв’язок розкішних будівель захисників Конституції з державною зрадою. Я б не став тримати спецслужбістів, прокурорів і суддів, яким не під силу такі дослідження. А чим складніше дослідити зв’язок Ахмєтова з Колєсніковим і з М. Левченком, а останнього з народним губернатором Донеччини Губарєвим. Колєсніков створював знаменитий ПІСУАР і підписував листа до рфії з проханням визнати цю політичну потвору, М. Левченко не припиняв антиукраїнську діяльність в передвоєнній Донецькій області, один з засновників терористичної організації днр Губарєв був фактичним денщиком у М. Левченка. Якщо правоохоронець доповів би Президенту, справжньому Президенту, що Ахмєтов був просто другом дитинства Колєснікова і вони грались у пісочку у дитячому садочку, а відмінити штурм Донецької ОДА «попросив» «мужнього» Яценюка не Ахмєтов, молодого друга котрого того ж М. Левченка затримали заставником російські десантники чи розвідники, що захопили ОДА, а якісь янголи, то такий правоохоронець мав би бути викинутий справжнім Президентом з правоохоронної системи з її соціальними плюшками. Тільки так можна позбавитись дилетантів і зберегти Україну.
 
Вірю, що дочекаюсь такого Президента. Чи може ним стати хтось з нинішніх політиків? Може, скажімо той же Порошенко після запровадження ООС мав відповідну динаміку трансформації. А Зеленський? – спитаєте Ви. Не знаю, але є приклад того, як агент кгб Лех Валенза очолив звільнення Польщі, і звільнення таки відбулося. Несповідні Шляхи Господні, невичерпаний Його гумор, зашифрований в Його Торі.