Україна будує саму себе – будує державу, будує націю. До 14-ого року в це не вірилось, після 14-ого оптимісти наголосили, що відбулось «справжнє оформлення незалежності в комплекті з громадянським суспільством»… Правда песимісти і скептики з цим не погоджувались – сумнівались, а в 2019 році – році президентських виборів і перемоги на них Зеленського їхня скептична і песимістична парадигма з марґінесу перейшла в мейнстрим.
Зараз іде 2021 рік і я переконався, що не праві ні оптимісти, ні песимісти. Моя праґматична оцінки ситуації виявляється таки найбільш оптимальною, в чому вона полягає прямо в наступних рядках, а потім власне про найбільшу сучасну небезпеку.
Зе перемога - це банальна ситуація в постколоніальній країні. Нова політична еліта в такій країні не може не бути дефективною, не може не бути політично безграмотною. Саме такою була і є на зараз еліта українська. Її голосіння про безальтернативність «мінського процесу» і декларування про мирний спосіб досягнення миру на умовах України розбещили пересічного українця, який в переважній більшості залишається і зараз меншовартісним чинником, частиною безвільного електорального поля. Цей пересічний мешканець, хоча і не настільки ідіотичний, як наші постмарксистські політологи, що називають кацапський народ братерським (нагадаю, що лінґвістична формула «кацап» означає словосполучення кат цап), але боїться москалів, свою ненависть до гнобителів тримає в латентному стані. Цьому «маленькому українцеві», який до речі, теж праґматик, було незрозуміло, як це можна в мирний спосіб, що це таке «мінський процес», який на протязі п’яти років до миру ані трохи не наближував. І ось московський квнщик, що плавно перейшов до левочкіного «Інтеру» для протидії українському становленню, а зрештою до коломойського «1+1» для протидії Порошенкові промовив ясні, праґматичні і абсолютно логічні слова, слова реалізації недолугих «мирних трелей». «Якщо треба, я на коліна стану» - пообіцяв народний улюбленець, оригінальний піаніст і просто «гарна людина» і завдяки цьому став преЗедентом...
Проте повертаюсь до моєї первісної думки - Україна будує саму себе – будує державу, будує націю. Виявилось, що стадо деградуючого від неякісного керівництва собою малоросійства може успішно (і то за допомогою проросійських політологів, які до речі, здебільшого проросійські латентно, виборчих комісій, підстаркуватого юнацтва на ім’я «противсіхи», або 38%) обрати президентом відважного іґноранта воєнкоматів, може забезпечити своєму обранцеві комфортне стояння на колінах, дозволяти йому оплутувати Україну мережею псевдо доріг, на яких з під асфальту буйно проростає трава, а от комфортно капітулювати забезпечити не змогла. Було забавно спостерігати, як ось вже підписано фактичним керівником України Єрмаком і згода вести переговори безпосередньо з представниками лугандонії, і згода на контроль кацапами наших військових позицій, а протести справжніх українців не тільки цю зраду перекреслили, але й примусили самого зе одягнути на себе одяг українського патріота. І це йдеться про людину, що називала Україну проституткою, про ту людину, що запекло вигукувала в ще до президентському інтерв’ю – я не укґАінєц. Для мене очевидно, що Господь Україну рятує, що Він любить наш поки що недолугий народ. Тридцять років недолугого правління Україною дефективною елітою серед якої особливо виділяються тюремний «хам» і «віртуозний піаніст» не призвели до знищення української державності. Так – правління «хама» призвело до великої кількості жертв, призвело до війни з Московією, так – очоливший Україну в результаті Майдану Порошенко не був готовий до повноцінних дій, які б мобілізували народ, які б власне створили би цей народ, так – ми не знаємо чим закінчиться нинішнє правління злобного коміка, але, я впевнений, що Господь надасть нам достатньо сил для недопущення ганебної капітуляції, а натомість сформується нарешті справжня політична еліта, яка стане слідувати настановам Великого П’ятикнижжя Мойсеєва для розбудови держави. Отже, щоб перейти до заключної частини тексту нагадаю ці настанови.
Зараз загальною думкою майже всіх політологів, філософів і тому подібних диваків є смакування факту сорокалітнього ходіння юдейського народу пустелею. Ось – змінилося покоління рабів, вимовляють з розумним виглядом ці мудрагелі, і тоді створився юдейський народ. Ця наукоподібна маячня нагадує ринкове ідолопоклонство 90 тих років. Тоді професіонали радянської економіки, а насправді просто ліниві невігласи так саме промовляли, що ринок сам все відрегулює, а можновладцям можна взагалі економікою не перейматися, а не втручатися в неї, вчитися вмонтовуватись в фінансові потоки і спрямовувати в свої кишені. Теорія ходіння юдеїв пустелею з очікуванням смерті покоління рабів нічим не відрізняється від пасивної маячні ринкових фанатів. Про економіку в цьому тексті не йдеться, наведена аналогія лише для визначення спільного кореня обидвох дуростей, а от те, як описує насправді ідилічне і «пасивне» пустельне ходіння Тора нагадати варто. Для становлення народу Мойсей, слідуючи настановам Всевишнього по перше нейтралізував ідолопоклонників (знищивши фізично при цьому їхню верхівку – порядка 2-3 тисяч осіб), по друге – протягом всіх цих років знищував лідерів рухів на повернення до єгипетського рабства, а по третє… Втім спочатку зверну увагу читача на те, що зараз ідолопоклонниками є комуністи, а адептами і агітаторами за повернення до радянського, або, що те саме, російського рабства крім комуністів є чисельні шанувальники «русского мира» - колаборанти від лівого до правого обарвлення. Третім чинником, який ставав на перешкоді творення юдейської політичної нації, чинником, який знищив Сам Господь були так звані розвідники, які побоялись йти завойовувати землі, що їх подарував Господь. Як раз цей третій чинник протидії створення політичної нації і стане предметом заключної частини мого тексту. Спочатку тільки зауважу – ті землі, які дарує народу Господь, народ зобов’язаний завойовувати або відвойовувати і встановлювати там свої закони, по простому, в наших реаліях – українізувати.
Зверніть увагу на одну тезу яка є спільною для наших зарубіжних «друзів» (беру це в лапки, бо тільки дурень може мріяти про те, що у України або у будь-якої іншої держави можуть бути друзі, а я – не дипломат, я праґматик), для наших щирих зарубіжних і внутрішніх ворогів і для наших «розумних» високочолих українських аналітиків. Теза ця виглядає так – російська армія настільки потужна, настільки чисельна, що легко або з трудом, але безумовно здолає ЗСУ. Варіацією на цю тему є твердження, що Іловайська, а тим більше Дебальцевська поразки ЗСУ призвели до підписання мінських угод, які більшість аналітиків називають капітуляцією України, які рятували її від подальшого руху московських військ.
Отже спершу про Іловайськ і Дебальцеве. Треба бути великим романтиком, а простіше дурником, щоб думати, що якби у Кацапії була б можливість рухатись далі після тих людських втрат, які вони отримали в боях за Іловайськ і Дебальцеве, а оцей жалюгідний папірець невідомо ким підписаний, який як зараз всі фахівці визнають, не можливо виконати, їх зупинив. Фантастика, яка надає насолоду такому психічному збоченцю як Путін. Адже це саме йому хочеться, щоб весь світ «здригався» від його сатанізму, його схожістю і на Ґітлера і на Сталіна одночасно, щоб всі захоплювались його воєнними і дипломатичними перемогами – «могоходовочкам». А після Іловайську, до речі, спроба захопити Маріуполь таки була, але кацапи були від Маріуполя відкинуті і лише дивна позиція тодішнього нашого керівництва зупинила впевнену ходу ЗСУ до Новоазовська.
Не витримує критики і та маячня політологічних недоумків, що буцім то неможливо для Росії забезпечити управління територіями України в разі окупації і це утримує Путіна від наступальних дій сьогодні. В Україні майже 30 років не велась боротьба з ворогами держави, колаборанти навіть не приховують ні свої поглядів, ні російських паспортів, ба більше - таких обирають навіть народними депутатами. Якщо ж просто відсторонено без емоцій подивитись на постіловайську та постдебальцевську ситуації, московські війська просто не мали можливості розвивати далі наступ. Інша справа, я не можу зараз зрозуміти, чому Порошенко як Верховний Головнокомандувач не перебував під час тих подій в Ставці ВГ і не керував ЗСУ (я розумію, що він не фаховий військовий, але його координація, його моральний тиск на військових мав би зіграти вирішальну роль в недопущенні тих поразок). Тепер щодо потужності нинішньої московської армії. Хор нинішніх аналогів біблійних розвідників разом з різноманітною кацапнею закликають український народ тремтіти перед московським військом і зе виборець таки тремтить. А проте чому не згадати ганебні чеченські війни московії, адже не московська армія повернула Ічкерію до імперії зла, а банальний колаборант Кадиров – батько нинішнього чеченського сатрапа. А армія кацапська не змогла впоратись з героїчним військом Ічкерії. Сірійські успіхи кацапів були можливі лише в боротьбі з позбавленими сучасної зброї повстанцями і в бомбардуванні мирних міст і лікарень.
Цієї весни під войовничі маневри московських військ і вий ублюдочних експертів шла насправді підготовка до активізації внутрішніх українських колаборантів. В котрий раз готується підґрунтя до громадянських конфліктів в першу чергу в проблемних областях – в тих де електорат малороса холуєнка переважає над електоратом малороса дураченка і перемагає не зграя невідомо чиїх слуг, а загони кума Путіна. І це набагато небезпечніше з огляду на саботаж, а часто і просто агентурну діяльність на користь рф багатьох можновладців, в тому числі в рядах правоохоронних органів. Зараз ці маневри і блеф навколо них як збоку вітчизняних капітулянтів, так і з боку московської опозиції зник.
Останнім часом, наприклад під час підготовки до зустрічі Байден – Путін, наш Верховний Головнокомандувач виступив з декількома воістину ідіотичними тезами – різкими заявами з вимогою отримання плану дій до членства в НАТО, критикою західноєвропейських лідерів, а також з двома навіть більш дивними ініціативами – проєктом закону про олігархів (комуняцькі діди містечкового клоуна замість слова олігарх вживали слово капіталіст або буржуй) і указом масового насадження дерев. Здавалося б ідіотизм зовнішньополітичних ініціатив мав би підкреслити ідіотизм внутрішніх, проте для того, щоб українському бидлу було очевидно, що ці вибрики є політичною мудрістю несподівано пролунала заява головного маніпулятора малоросів Путіна, в якій він стверджує, що боїться вступу України до НАТО, і що в самій маячні українського президента з його дивовижними вимогами як раз і криється ця страшна загроза. Це означає, що Путін вигадав собі штучну причину для торгу з Байденом, щоб заздалегідь забезпечити собі хоча б одну перемогу, адже ясно, що про жодний вступ до НАТО в осяжному майбутньому нашої країни не може бути мови, але і це головне, створити трамплін для майбутніх переговорів з самим Зеленським. Я не буду аналізувати події після зустрічей високопосадовців, а повернусь до того, шо мене дуже бентежило з самого початку діяльності Порошенка на опозиційному полі бою.
Отже повертаюсь до європейської солідарності. Помилковою і дуже шкідливою вважаю думку, що головною метою Майдану був так званий європейський вибір і бажання інтегруватись в Євросоюз. Саме поняття європейські цінності не коректне. Та юридична і політична системи, що панують в Європі і Північній Америці народилась завдяки розвитку християнської ідеології, яка поступово перетворювалась з язичницьких вогнищ до повернення до базових цінностей Ветхого Завіту, тобто Тори. Ці процеси я описую в своїх дописах на сайті «Українські проґматики» і не стану тут їх описувати. Але з прикрістю мушу зазначити, що нинішня Європа семимильними кроками рухається в бік архаїзації і деградації. Що стосується Майдану, то проєвропейські гасла були не більш як ефмеїзмом, що прикривав боротьбу проти повзучої московської окупації України, яка здійснювалась з використанням агента кгб Януковича. Проти євроінтеграції звісно ніхто не був, але щирими євроінтеграторами були представники політичної еліти, які не були готові тоді, а може і зараз до самостійного управління державою, а стриманий і шляхетний спосіб керування європейських еліт повертав цих представників від москальського варварського хамства до «європейського вибору». Проте події 2014 року, які тривають і по сьогодні показали, що щира проєвропейська позиція несе таку ж небезпеку, як проросійська. Що одна справа проєвропейська демагогія, а вона дійсно потрібна, а інша справа розуміння справжніх інтересів України. Так, нам потрібні і стратегічне партнерство з ЗША, аж до статуса союзника, і перспектива укладення різноманітних військових союзів, включно зі вступом до НАТО, але для України не припустима та жалюгідна «проєвропейська» позиція нашої еліти, яку ми бачили в 2014-му. Нагадаю, як європейська солідарність Юлії Тимошенко штовхала її на телевізійні майданчики виконувати побажання своєї «подружки» Меркель і волати до наших воїнів в Криму не чинити опір кацапським «зеленим чоловічкам». Те, що вона напряму закликала офіцерів і солдат порушувати Військовий Статут навіть не спадало на думку ні їй, ні правоохоронним органам, головне, щоб «подружка» була задоволена. Європейськість Меркель заганяла в тінь той факт, що татусь її був другом Путіна, а сама маленька Меркель при відповідному вихованні виросла в таку собі фрау Штазі (Штазі – назва кгб НДР, східної комуністичної Німеччини). На протязі всіх років війни, ми на догоду європейської солідарності не розірвали дипломатичні відносини з рфією, не закрили кордони з нею, не назвали врешті решт, війну з Московією війною. А наші німецькі і французькі «союзники» встановили ембарго на постачання озброєння Україні, зате допомогли з електрифікацією Криму і досі постачають двигуни російській армії для оснащення її збройних сил, щоб допомогти кацапам вбивати наших воїнів. А Петро Олексійович Порошенко не довго думаючи назвав свою політичну силу «Партія Європейської Солідарності», а тепер мабуть чекає, як під час наступної виборчої кампанії, хоч парламентської хоч президентської перший ліпший політтехнолог середньої руки викладе вищенаведені факти цієї солідарності, а крім цих таких фактів цілий вагон і від патріотичного іміджу його не залишиться навіть згадки. Назву партії змінити не довго, не довго замінити недолугих своїх політтехнологів, а от викинути на смітник утопічні уявлення, надати своїй політичній силі справжні політичні дороговкази набагато складніше. Порошенко зможе перемогти і отримати справжню масову політичну підтримку лише якщо знайде в собі сили на таку політичну трансформацію. Вірю в таку можливість. Якщо цього не станеться, то на нас чекає продовження виснажливого «ні війни, ні миру».
