для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru
Для полноценной работы сайта включите в вашем браузере поддержку JavaScript. В противном случае многие функции сайта будут недоступны

Крадіжка – це таємне присвоєння чужого.


Крадіжка – це таємне присвоєння чужого.
     Сьогодні п’ятниця, і слідуючи традиції ДД, я не буду писати про депутатів, футбол, зедента і всякі інші новини. Ними, як новорічна ялинка, сяють всі інтернет ресурси. Я хочу поговорити про щось для душі. А для людської душі мова – це душа її народу.
 
     Я вважаю, що це не буде рахуватись як з’ясування стосунків між відвідувачами ДД. Річ у тому, що Тузік, б’ючи себе в груди, запевняв мене, ніби то руський язик і був колись мовою Київської Русі, а потім Росія його вкрала, і видала за свою «русскую рєчь». А бідні українці залишились без язика, і тому вони придумали українську мову. В деякій мірі він виявився правим. Правда кацапи вкрали в Русі не весь язик, а тільки його маленьку частинку. Вкрасти весь язик у них не вистачило сил. Язик то великий, а розуму і сил малувато. Та й богатирі руські помогти не змогли. Бо імена богатирів украли, а богатирі (Ілля Муромець, Добриня Микитиш, Олешко Попович, Святогор та інші) залишились дома, в Русі.
 
     Це була тільки приказка, а казка буде далі. Щоб хоч якось адекватно вивчити питання мови і язика, я звернувся до класиків української літератури. Правда мені в цьому дуже допоміг синочок. Я попросив його написати програмку, яка б вибирала слова з творів українських класиків, які не входять в сучасний словник української мови. В ручну таку роботу потрібно було б робити кілька років, комп’ютер справився за пару гадин. І результати цих досліджень мене, чесно кажучи, вразили.
 
     Я проаналізував твори основних класиків української літератури, які маються в цифровому виді українською мовою, і загально доступні. Це Тарас Шевченко і Іван Нечуй-Левицький, Іван Франко і Лесь Мартович, Леся Українка і Марко Вовчок. Як словник, використав «Сучасний електронний словник української мови». І ось результат. Приведу тільки невелику частину слів, які використовували українські класики як українські слова. Це: успокоїти, часть, яд, спішити (квапитися), спросити, стоїти, сутки (доба), тоже, точити, туда, угол, положено, получити, послідній, постройка, потеряти, прочий, ранше, случай, первий, письмо (лист), підождать, подарок, пожар, поклонник (шанувальник), нащот, недомогати, обіщати, обутися, одвіт, оп’ять, оставатися, охота (полювання), благодарити, будуще, виниряти, время, вторий, год, грод, держати, довги, жадний (жадібний), завидувати, заказати (замовити), заставляти (змушувати), краска (фарба), кровать, лавка (крамниця), лист (аркуш) і ще декілька друкованих аркушів. Тобто це були нормальні, літературні українські слова. Але по чиємусь злому умислу, чи по недолугості борців з чистотою української мови, ці слова сьогодні називаються «русизми».
 
     Чому ж ці, та безліч інших слів, словосполучень, фразеологізмів так подібні до російських? Пригадаймо, у найзагальніших рисах, етногенез росіян. У другій половині І тис. н. е. населення теперішньої європейської частини Росії складали переважно угро-фінські племена: чудь, весь, мурома та інші. Ці простори поступово колонізували східні слов’яни – теперішні українці. Нечисленні колоністи принесли слов’янську (українську) мову й культуру, звичаї, а згодом і християнську віру. Так давньоруська, цебто давньоукраїнська мова була прищеплена до дерева угро-фінських мов, асимілювала їх. Згодом у ці землі влились елементи монгольської, тюркської та інших. Так утворилися росіяни і російська мова. (Втім, Росією ця країна офіційно йменується лише з 1721 року, коли Петро І видав відповідний указ; доти країна називалась Московією, а росіяни – московитами).
 
     Отже, робимо висновок: росіяни – це слов’янізовані угро-фіни зі значними домішками інших етносів, а їхній «вєлікій і могучій» - це звичайний «суржик», тобто суміш багатьох різних мов. А українцям час повертати своє, рідне, те що вкрали (випадково взяли) кацапи. Я не осуджую людей, які спілкуються російською мовою, мені не подобаються ті люди, які намагаються підняти руський язик над головами у інших, хоч це звичайний суржик, і місце йому, на рівні плінтуса.
 
     Тож, Тузіку, Україна хоч і не батьківщина слонів, зате батьківщина великого народу. Приємного вам читання на фоні моря, чи озера. Бо в таку спеку без води, а ні туди, а ні сюди. Будьте здорові і бережіться сонячного удару.
 
© TVOREC [25.06.2021] | Переглядів: 2651

2 3 4 5
 Рейтинг: 38.1/25

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Facebook-login



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2021 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook