Орест був один. Він нервовокурив сигарети та говориів сам із собою. "Що якщо вони дізнаються про мене?". Бандерівці палили Москву - Путін втік до Сіону... Оля вкладала спати дітей. Нарешті він прийшов. - Оля, нам треба негайно тікати додому... Вони зібрали речі та сіли на літак до Варшави.Орест був "кротом": він крав воєнні розробки російського космічного агенства та продава їх німцям. "Тутми у безпеці". - Оресте, чому ми стали тікати від власних тіней?, - запитувала щоразу Оля. - Росіяни знають про мою контору і вони можуть послати кілерів аби із нами поквитатися: ми украли для німців сім тисяч проектів розробки ядерної зброї в росіян. "Треба тікати до Лондона", - думав Орест.
 
Вони ішли вулицями Лондона та співали.
 
Орест став шпигуном англійських спецслужб: вони віддали доньок в Лондонську економічну школу та придбали будиночок під Лондоном. Все було добре. Страх почав підкрадатися несподівано: Ореста вбили російські спецслужби. Оля працювала офіціанткою в Києві аби годувати внуків, що народилися уже в новому світі України. Вона ще раз одружилася та стала мамою знову. Діти стали програмістами та тяжко працювали аби дати освіту нащадкам. Київ був ефимерний - тут було усе що треба. Вони відкрили свій магазин та стали приватними підприємцями.
 
В Україні всі були наче рідні і Оля була знову щасливою, згадуючи Ореста, котрий купував їй книги та хотів аби вона стала журналістом. Вона таки влаштувалася на роботу репортером та виконала обов"язок перед  чоловіком. Новий чоловік був адвокатом і він багато заробляв. У нього була донька і він теж був вдівцем.
 
Його убили бандити...
 
Оля взяла дітей та полетіла в Берлін аби забути всі ці кошмари, що снилися їй уже десять років.
 
Вони придбали землю та стали фермерами - діти працювали в адвокатській міжнародній фірмі другого чоловіка. Вона одружилася втретю. Цього разу він вижив - а вона наче чорна вдова молилася за сім"ю, згадуючи що Орест завжди поважав та любив сильних і кохав її за витривалість...