На відміну від Спасу, Бойовий гопак був загально доступний. Ним міг оволодіти любий бажаючий. Як писав у своїх спогадах один європейський мандрівник шістнадцятого століття: «…ці хлопці з шаблюками так танцюють, що краще спостерігати звіддаля, бо шаблі літають як блискавиці, що страшно голови позбутись…». І це дійсно було не прикрашання. Навіть танець-гопак дуже енергійний і динамічний, і мало чим відрізняється від справжнього бою.
 
     Є версія, що слово "гопак" походить від вигуку “гоп”, що позначає стрибок. Деякі санскритологи вбачають в українському слові "гопак" - санскритський корінь "гопало" - захисник, охоронець. В індуїзмі, Бог Гопало - покровитель та заступник пастухів, зображений танцюючим енергійним хлопцем. Звідки ж насправді походить слово гопак, як казав той відомий кіногерой: «…наука пока не вкурсі дєла…». Та, незалежно від походження, такий вид бойового мистецтва в українців існував.
 
     В Січ приходили молоді козака в яких, як казали, замість вусів пух під носом росте. Вони ще нічого не вміли і не знали. Тому їх одразу відправляли на навчання – читати-писати, грати на музичних інструментах і, танцювати. В наш час останній пункт здається трохи дивним. Однак лише на перший погляд, насправді під час танцю козаки відпрацьовували основні бойові елементи — блискавичну швидкість, потужні удари рук і ніг, сталеву стійку й тактику, характер і емоційній заряд. Це був  імпровізаційний танець для відображення благородного двобію – один юнак приймав виклик іншого, і вони починали “вистрибувати”, “робити вихиляси”, “забивати гопака” та “сідати гайдука” – хто кого перетанцює. Декілька років таких танців, і «пухнастик», як їх жартома називали на Січі, перетворювався на справжнього воїна. Бо виконувати такі рухи без натренованого тіла просто неможливо. Знищення Запорізької Січі  Катериною ІІ у 1775 році стало кінцем бойової традиції, і бойовий Гопак на довгий період став просто танцем.
 
     Але Гопак, це не тільки бойове мистецтво. Це і гармонічна система виховання особистості. Особлива увага приділялась духовному розвитку. До-речі, і в інших бойових мистецтвах світу першочергову увагу приділяють також не стальним м’язам, а стальному характеру, тобто сілі духу. Як гласила козацька мудрість: «Слабодухий козак в бою або покійник, або зрадник». Також Гопак передбачав, окрім спортивної підготовки, ще й майстерне володіння традиційною зброєю: шаблею, пістолем, рушницею, луком. Окрім того, козак обов’язково вмів співати, грати на музичних інструментах, мати ораторське мистецтво, вміти писати вірші, вивчати і знати іноземні мови. Особлива увага приділялась розвитку розумових та духовних якостей і здібностей.
  
     На сьогодні одним з найактивніших пропагандистів бойового Гопаку є Володимир Степанович Пилат. Він все життя вивчав бойові мистецтва різних народів світу, в тому числі й бойове мистецтво українців. Напрацьовані матеріали  було викладено у його книзі “Традиції української національної фізичної культури” (1991). А видана в 1994 році книга “Бойовий Гопак”, була повністю присвячена лицарському  мистецтву України і в широких колах української громадськості названа його букварем.  З інтерв’ю, що взяв історик І. Чорнописький у Володимира Пилата, на запитання, які основні філософські орієнтири бойового гопака, головний гопаківець відповів:
 
“Міфологічна концепція “бойового гопака” орієнтована на арійське походження українського народу та його арійську спадщину. Філософська концепція збудована на кращих здобутках національної еліти українського народу. Головні орієнтації: правдолюбство і правдоборство, потужна звитяга з силами темряви і зла в ім’я торжества добра і любові − позитивної творчої сили, що сприяє розширенню всесвіту, творенню найдосконаліших форм життя, трансформації тілесного в духовне”.
 
     P. S. Як казав грецький філософ Аммоній Гермій, мозок людини знаходиться в темній кімнаті і через маленьку щілину спостерігає за навколишнім світом. За цими спостереженнями наш розум намагається зрозуміти, що ж знаходиться за межами щілини. Який світ кругом кімнати? І не маючи змоги бачити його, розум може тільки фантазувати. Чи як казав Антуан де Сент-Екзюпері, світ не такий, як ми його бачимо, найголовнішого очима не побачиш.
 
     То тепер хто мені дасть розумну відповідь (нє чітал два бала і інших подібних нєчітатєлєй це не стосується), чому наші пращури колись дивились на світ не через щілину, а через широке вікно. А на сьогоднішній день вони не бачать навіть щілини. Для молодших вид на світ через екран монітора комп’ютера, для старіших – через екран телевізора. Як так сталось, що народ з такою багатою, бойовою і культурною спадщиною все забувся, заснув, чи впав в кому. Я не розумію.