Ранок почався до непристойності рано з гучного стукоту у двері.
 
- Кого це там принесло, - подумав Володимир Санич, відкриваючи одне око.
- Хто там, - запитав він. - Це я, Міша Подоляк, приніс вам посилку ... прийшов привітати.
- А, ладно заходь, - сказав гарант, а про себе подумав, - ось не могли його чорти на годину пізніше принести.
 
   До кабінету зайшов Міша, уважно подивився на сидівшого на дивані і закутаного в плед господаря кабінету, посміхнувся і бадьоро відрапортував, - З днем ​​народження вітаю, багато грошей, Вам бажаю, - потім запнувся і додав,
- Біля Банкової, начебто як, бачили Порошенко ...
У Володимира, щось йокнуло всередині, - загони загородження поставив? - запитав він Подоляка.
- А як же, - посміхнувшись, сказав той, - навіть роздали їм плакати: "Геть баригу ... Липецький бізнес на крові", - посмішка стала більш хижою.
Вову підкинуло ще раз, - які плакати? - зашипів він, - ти хоч розумієш з чим зараз це можуть зв'язати, - сказав, уже він більш чітко і подумав про тільки, що продану росіянам "Лігу сміху".
Подоляк зблід і миттево відрапортував, - дозвольте скасувати плакати.
- Дозволяю, - сказав трохи похмурий господар, - йди. Міша моментально випарувався з кабінету.
 
   Біля вікна, за порт'єрою, щось зашаруділо і з'явилися два палаючих вогника, - Сова, це ти? - запитав Зеленський, - сам, ти сова, - подумала Мендель і виставила через порт'єри оголену ногу.
- А, Юля ... я тебе впізнав, - сказав господар кабінету і радісно посміхнувся.
Юля вийшла і повільно пішла в сторону дивана. З одягу на ній був костюм зайця, позиченого у Андрія Сердючки.
- Мур, мур, мур, - промуркотала, вона. - Зайці не муркают, - сказав Вова, але тут в двері знову постукали.
- Хто там? - зло запитав гарант.
- Дозвольте доповісти, двічі майор, сорок три рази ходив за лінію фронту, поручик Арестович вітає Вас, - сказала розмовляюча голова, в прочинені двері.
- Ти ж начебто, як про тридцять чотири рази говорив, - сказав незадоволений Зеленський.
- Це, я на честь свята цифри перевернув, ну як 69, - сказав Арестович і підморгнув Юлі.
Юля зашарілася і сказавши, - якщо, що я у себе, - вискочила з кабінету.
 
- Як справи на інформаційному фронті? - похмуро запитав президент, - Подоляка, я вже заслухав.
- Все відмінно, О-Найвеличніший, - бадьоро почав Арестович.
- Як, там мене в фейсбуці, хвалять? - запитав все ще злий гарант.
- Ще й як хвалять, п'ятдесят тисяч відповідей на мій останній пост і все в основному про Вас, - сказав Льоша і поперхнувся, згадуючи всі матюки і напрямки в яких посилали його і господаря кабінету.
- Чого хотів то? - запитав звеселілий Володимир.
- Даа..засидівся я в майорах, - промимрив Арестович, - підполковника б уже треба, - видавив він, віддано дивлячись в очі Зеленському.
- А ось домовся, що би Байден мене сьогодні привітав і буде тобі підполковник.
-Я ж не по тих справах, - знову промимрив Льоша, - А Гризлов не підійде?
- Ні, не підійде, - знову зло сказав гарант, - думай майоор, - простягнув останній склад Зеленський.
- Є думати, - сказав Арестович і вискочив з кабінету.
 
   Через секунду двері різко розчинилися, на порозі стояв Єрмак.
- Я думав ти спиш, але раз ні, то вітаю, - сказав він, - тут Ігор дзвонив, передзвонювати будеш?
- А що він говорив? - запитав Вова з тривогою.
- Так вітав спочатку, а потім пішло багато матів, щось там про Дубинського, санкції і на останок на каву тебе покликав, - відповів Єрмак.
- Якщо ще подзвонить, скажеш, що я впав з гори в Буковелі і мене терміново відправили в клініку Шаріте, а там, як всі знають телефони в палатах заборонені, тільки Кернесу дозволили і то сфотаграфуватися.
- Зрозумів, - сказав Єрмак і вийшов не замкнувши двері.
 
- Володимир Санич, вам Вова телефонує, - прокричала в відчинені двері Мендель. В голові у гаранта пронісся рій думок, - Путін? - з легкою радістю на обличчі запитав Зеленський.
- Ні, Парасюк, - відповіла Юля,
- так пішли його в ж ...., - вибухнув гарант, - хоча ні, пішли його до Семенченко-Грішина, нехай редути будують в Раві-Руській, їм Верещук місце покаже. - Поляки зовсім знахабніли, докторів наших зманюють, - сказав він і засумував.
 
   У двері, штовхаючи один одного стегнами, протиснулись Вона в яскраво червоному бікіні і Міхо, голий по пояс в шапці з рогами на голові. Ніс у Міхо був забруднений чимось білим, а в руках він тримав велику пляшку грузинського вина, розлитого в підвалах на Мало-Арнаутській в Одесі. Мендель злобно дивилася у відкритий отвір на напівголу Тимощенко, в очах її були ревнощі.
- Вітаємо дарагой, - в один голос закричали два веселих вар'ята. Юля неспішно наблизилася до дивана, очі її блищали.
- А пам'ятаеш, як ти хотів мене прем'єром зробити, - сказала вона повертаючись до Вови спиною та трохи нахиляючись.
- Не пам'ятаю, - сказав Зеленський кривлячись від побаченої ним всієї в'ялою "краси".
- А може зараз, - грайливо сказала Вона.
В кімнату увірвалася Мендель і з криком, - ах тиж курва, - виволокла Вону з кабінету.
- Ну нарешті ми самі, - сказав координатор не зрозуміло яких реформ, - я вина відмінного приніс, будеш?
- Ніі, - закрутив головою Зеленський згадуючи, як перед Житомиром валявся два тижні з абстинентним синдромом і як його поїли, весь цей час "проклятим Кіндзмараулі", що б привести в робочий стан перед конференцією.
- Чого тобі? - запитав нейтрально гарант.
- Так ось замала мені посада, - почав Міхо, - хочу, або прем'єром, або на митницю.
Згадавши, який треш зараз робиться в кабміні і уявивши там Саакашвілі, Зеленського пересмикнуло.
- Давай так Міша, - лагідно почав він, - я тобі додам, ще п'ять тисяч на місяць, а ти займайся своїми реформами далі і не лізь в політику.
- Давай десят і я согласен, - видав Міхо.
- Десят так десят, - передражнив його Зеленський, - добре.
- Лублю тебя дарагой, - прогарчав Міхо і вискочив з кабінету, прихопивши разом з тим один з двох пакетиків з "борошном", які дбайливо залишив Єрмак на столі.
- Ее ... стій, поверни, - почав було господар кабінету, а потім махнув рукою, - ладно біжи "жывотное", головне не заважай ні кому.
 
   Подивившись на пакет, що залишився, він раптом згадав про Ленку. Як добре було б зараз повернутися додому, якби якась худоба не поширила брудні чутки, що Мендель від нього зробила аборт.
- Ось же дурниці, - подумав він, - так вагітність не передається.
По його щоці потекла скупа, чоловіча сльоза. - Досить нюні розпускати, мені сьогодні сорок три і я не, - не давши продовжитися думці, в двері знову постукали ...