для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Тірімок. Стара казка на новий лад.


Тірімок. Стара казка на новий лад.
  Жили були три поросьйонка: Ніф-Ніф, Нуф-Нуф і Наф-Наф. І була в них курочка Ряба. Спекла вона їм колобок, та не простий, а золотий. Впіндюрили вони його на центр столу й ждуть, поки охолоне. Сидять, втикають в нього, шо в магічєскій кристал. Раптом в двері тук-тук-тук.
- Рогами, бл#дь, стукай! – прокричав Наф-Наф. – Кого там чорти принесли?
- Свої.
- Свої в таку погоду в норах сидять, лапу смокчуть, - вставив свої п’ять копійок Нуф-Нуф.
- Це я Заяць. Ну, Косой.
Наф-Наф встав і відкрив двері. Дрожашєє созданіє зайшло й сіло на лавку.
- Пиз@ець, а нє погода, - почав Заяць, - від морозу зуби зводить, ще й завірюха почалася.
- Слухай, Косой, - зненацька спитав Наф-Наф. – А як ти ставишсі до діалектичного дов@ойбізму?
- Хм, - поперхнувся Косой. – Ну і вапроси в тебе. Що ж, от як подивисі на когось з одного боку – дов@ойоб, то автоматично і з другого боку він буде дов@ойоб. Тока це вже не діалектика, а основа квантового недоразумєнія…
- Слухай, Заяць, - перебив Ніф-Ніф, - а чого це тебе називають «косой»? Проблеми со зрєнієм?
- Та нє. Я косяки роблю.
- Косячиш, чи шо?
- Бл#дь ти тупа. Косяки роблю. З травкою. Ось, - і Заяць витягнув здоровєнного косяка.
Скурили. Курка відрубилася, свиней пробило на хі-хі, а Косой впав на ізмєну. Сдить, дивиться у верхній кут, де скучає в павутині павук Інокентій. Раптом: тук-тук-тук.
- Ну кого ж це, бл#дь, ха-ха-ха, х*ї принесли? Ха-ха-ха, регоче Наф-Наф.
- Це я, Ліса. Ну, наглая рижая морда.
- Чо нада?
- Пустіть погрітися, бо так все від льоду позлипалося, шо й посцяти не можу.
- От бл#дь. Нам тут тока хіщніков не вистачає. Ладно, заходь.
Лисиця зайшла й сіла на те місце, з якого йо@нулась курка.
- Слиш, Рижа, - знов почав на правах старшого Наф-Наф. – Як ти относішся к триєдінєнію?
- Га?
- Сматрі. Нас три мужика, ти єдина жінка. Курка нє щітаєцця, почав пояснення Наф-Наф. – Ось і пашлі, потрієдіняємося. Так панятна?
- Ага. Ти мене, Наф-Наф, звиняй. Я, канєшна, нє расістка, але межвидові стосунки не про мене. Хоча, після водочкі, може і падумаю. Давно в мене нічого не було.
- Та то зараз організуємо…
І знову тук-тук-тук.
- Ну шо це, бл#дь, за день? Пожерти - не встиг, Рижу напоїти – не встиг, та ще й якогось підара принесло.
- Я не підар. Я Вовчик-братик, а комусь ще й сватік.
- Ну і?
- Пустіть погрітися, - скулить Вовк.
- Сишь, братик. У нас тут інтеліґентне общіство собралося. Нах#я нам гопнік?
- Наф, не вийо@уйся. Вийди на вулицю, ох#єєш. У мене яйця стали справжніми колокольчікамі.
- Добре, - Наф-Наф відкрив двері, і Вовк миттю побіг до пічки й притулив сраку до комина.
Тут голос подав Нуф-Нуф:
- Слухай, Вовк. А ти загадки любиш?
- Та я профі. Навіть грамота є. Загадуй.
- Тоді слухай. Торчат на грядкє красні пяткі.
- Тю, налякав йожика голой сракой. Рідіска.
- Х#їска. Не вгадав. Це краснопяточний грядкоторчатєль.
- Бл#дь, заєбали! – зірвався Наф-Наф. – Загадки-шмагадки, рідіскі-х#їскі. Давайте луччє бухать.
З цими словами він дістав із шафи бутиль самогону. Очманіла Ряба зібрала закусь, порізали колобок, і п’янка почалась.
По лісу йшов Мішка-косолапий. Той, шо з рюкзаком, у якому пиріжки й Маша впрідачу. Мішкою його назвати важко. Мутант-переросток розміром зі слониху і розумом, як у качки. Іти важко, снігу багато. Бачить, пень.
- Ой, сяду на піньок, з’їм піражок.
- Х#й тєбє, а нє піражок, - звідкись почулося. – Я фсьо бачу. У мене бінокля є.
Іде далі. Знову пень.
- Ой, сяду на піньок, з’їм піражок.
- Х#й тєбє, а нє піражок, - знову почулося. – Я фсьо бачу. У мене бінокля є.
І вже не йде, а дибає Ведмідь, що муха по сметані. І хоч він був тугий на голову, однак іноді находило просвітлєніє: «От чую, шо найо@ують, а де, ні панімаю. Буду мисліть логічєскі. От у неї, бл#, бінокля. Зає@ісь. Я в лісі. Дрімучому лісі. Надворі майже ніч. Тут і з ваздушного шара хєр шо побачиш. Елементарно, Ватсон! Вона в рюкзаку!» Він скинув рюкзак, відкрив його і… оба-на, картіна маслом: «Маша, жрущая пиріжок». Обіділся Ведмідь, розлютився. І нема тих пиріжків, з Машою впрідачу.
Трохи повеселівший Ведмідь пішов бистріше вже в напрямку своєї барлоги. Аж бачить, на галявині стоїть тірімок. «Тірімок-тірімок, він ні нізок, ні висок», - почав наспівувати Ведмідь. Він підійшов до будинку й кігтем постукав у двері.
П’янка була в розгарі. Аж раптом: гуп-гуп. Тірімок підстрибнув.
- Пиз@ець! – закричала Лиса. – Зємлєтрісєніє.
- Циц, дура, - сказав Вовк, - тут такого зроду-віку не було. Разві шо динозавр.
- Сам ти, сцуко, динозавр, собака бєшєная, - почулося ззовні. – Це я, Міша косолапий.
- А, Міша. Знаєш, - заговорив Наф-Наф, - у нас тут міропріятіє в мєру прінятія. Ми культурно відпочиваємо. Не мішай, а?
- Ну пустіть. Я теж відпочить хочу.
- Слиш, Ведмідь. Ти йо@у дався? У тебе навіть ху# сюди не влізе. Йди додому.
- Пішов у сраку, дебіл! Шо непанятна!? – закричав Вовк.
Зря, ой зря це він сказав.
- В сраку, значить. Дебіл, значить. Ну і ху# з вами, ловіть, - з цими словами косолапий підстрибнув і сракою піз@анувся на тірімок. Вобщім, всі умірлі, а обурений Ведмідь пішов собі далі.
 

Air Fl0w [16.01.2021] | Переглядів: 758

2 3 4 5
 Рейтинг: 22.4/28

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook