В будь-яких Збройних Силах існує кастовість і в основному вона має підґрунтя належності до виду, або роду військ. Власне, це можна відслідкувати спостерігаючи навіть святкування вже цілком цивільних чоловіків. Ні для кого не є відкриттям, що відбувається у міських парках на День прикордонника, чи десантника…
У військах ППО були і є свої роди військ. І, власне, сьогодні «снова нєт повода нє випіть», оскільки рівно 60 років тому, був організований новий род військ.
Просто з якогось часу всілякі рогатки, луки зі стрілами, чи й навіть зенітні гармати з кулеметами перестали гарантувати надійний захист від нових засобів повітряного нападу.
У когось у схибленій уяві народилась ідея, що ворожий літак можна збити з допомогою ракети. Пару розробок, і щось таки вийшло. Так народилися зенітні (не побоюсь цього слова) ракетні війська.
Я ніколи не відчував ніякого піїтету до цих товаришів. Найперше тому, що «радіолокаторжники» були завжди у "нижчій ланці харчового ланцюга", і навіть на полігонах при будь-якому промасі, або пропуску мішені цими Аніками-воїнами, найперше шукалось виправдання в тому, що «РТВ або пропустило, або не якісно видало інформацію про повітряні цілі». По-друге, ці «колеги» у стані бойового чергування були не більше ніж пугалом, оскільки майже ніколи не доходило до повного циклу виконання бойової роботи ними. Всього за всі часи існування ЗРВ, зі стану бойового чергування у мирний час було випущено у повітря не більше десяти зенітних керованих ракет. Хоча, може це і добре, оскільки у інших ситуаціях ними знищено досить значну кількість населення, що опинилась на бортах літальних апаратів, що навіть і близько не були комбатантами. Просто їм не повезло і вони, в вочевидь, не знали, що на землі є люди, які керуються гаслом «Збиваємо всіх!!! На землі розберемось, хто свої…». І це притаманно для всіх армій. У такому були помічені і американські, і радянські, і українські і іранські… про «ватоцефальних» ППО-шників взагалі можна легенди складати.
Але ж… Якщо починаються справжні бойові дії… Не часто, але ці хлопаки заслуговують гучних аплодисментів, що мають переходити у овації. Особисто у моїй пам’яті спливають Вьетнам на межі 60-70-х років,
Хоча, в основному вони і ставали «хлопчиськами для биття» і максимум, що могли, відволікали на себе якусь частину сил та засобів (боєприпасів), що теж є позитивним. Адже витрачені на них колись у долині Бекаа , чи зараз у Сирії з Лівією
, бомби і ракети не були використані для інших цілей.
У Командуванні Повітряних Сил, за планом бойової підготовки ми (РТВ-шники) частенько потрапляли у пістолетний тир разом з колегами. Заходимо до тиру і чую від полковника ЗРВ: «Зараз ми побачимо, які вояки з наших РТВ-шників. Чи зможуть вони пристойно відстрілятись з ПМ…»
Я серйозно відповідаю: «Сергію! А навіщо це нам? Це ж ваша робота! Доповідаю, бачу ціль. Грудна мішень №3. Азимут 0, дальність 25 метрів. Власне, мною бойове завдання виконане.»
Гуртом посміялись…
Якщо без сміхуйочків, я дійсно сьогодні поздоровляю колег з ювілеєм. Бажаю всіляких гараздів! І головне, щоб нарешті у них також щось зрушилось у напрямку модернізації та переозброєння. Нехай вам щастить, щоб ви могли забезпечити аби наше небо залишалось мирним!
