Кожні вибори завжди закінчуються дільожкой портфелів, у ній весь смак. Народ отримав свою гречку, народ може йти на кухню, лаятись на владу і варити кашу. А тим часом політики-вар’яти варять свою. Ви спитаєте, звідки оціночне судження «вар’яти». Що ж, я процитую, а діагноз ставте самі: «новообрані депутати зробили висновки, і в подальшому не будуть розповсюджувати політичну інфекцію в залі пленарних засідань, а будуть працювати над вирішенням господарських проблем міста». Це сказав Олесь Довгий, провідний наш муніципальний політик, секретар і заступник голови центрального інфекційно-епідеміологічного ізолятора «Київрада» на 120 персон.
Треба сказати, ситуація в колись зразково-показово тихому (при головлікарі Омельченку) ізоляторі вже два роки складається критична, прям-таки скандальна. Переносники хвороби тяжко заразилися опозиційністю і передали «маляву» на волю, до національного гетто для особливо тяжко хворих «Верховна Рада України», з вимогою випустити їх на прогулянку з метою влаштувати пікнік, схему «Вавилон» і свято демократії. Очевидно, до маляви було додано велику дозу переконливих аргументів, бо тяжко хворих парламентаріїв пробрало, сплющило і торкнуло, вони підтримали своїх інфікованих колег з Київради та призначили перевибори.
Їх перебіг «Дурдом» прискіпливо висвітлював. За попередній рік «сім’я гречкосіїв» нахапала достатньо, тож перемога для них була лише питанням ціни. Черновецький ділитися вміє; кожен пес отримав кістку в зуби і не гавкав. Здається, свій куш отримали і виборці, і партійні боси, і молодь, вивезена в день виборів за місто на жирний фестиваль, щоб відволікти пустотливі ручки від бабусиного паспорту. Не пощастило лише в. о. голови СБУ Валентину Наливайченку, який, схоже, досі не зумів нікому продати «компромат» у вигляді кримінальної справи на організаторів схеми підкупу виборців «Вавилон», бо він досі роздає коментарі направо і наліво, що от-от, вже завтра, вже за п’ять хвилин передасть цю справу до суду... Ага, так ми і повірили! Хто ж різатиме курку, яка несе золоті яйця?!
Апофеозом, що засвідчив повний демократізєц столичного самоврядування, стало перше засідання Київради нового скликання. Новий-старий мер вперше за кілька місяців прийшов на таке засідання, бо в регламенті не значились виступи опозиції, натомість були передбачені слава та почесті переможцю.
Черновецькому постелили килимову доріжку. На кожному кроці його чекали соратники з букетами живих квітів фантастичного розміру. Дарували червоні троянди: символ пристрасті та всепереможної соціальної демагогії.
Мав грати духовий оркестр. Але він затримувався, і Леонід Михайлович з почтом зволили відкласти урочистий вихід. Охоронці забігали, зашушукались. Я визирнув у вікно і побачив, що внутрішній двір мерії переповнений крутими «тачками». Розкішні машини кумів, сватів та бізнесових партнерів Черновецького створили прямо на дворі міської адміністрації капітальну непроїзну “пробку”, через яку не міг пробитися навіть автобус муніципального оркестру. А ще обіцяли боротись із заторами на дорогах!
Вела перше засідання голова виборчої комісії Галина Білик. Перш за все вона підморгнула Черновецькому. Клянусь, я сам бачив.
— Попри недостатнє фінансування, адміністративні тиски та погрози, я вважаю, що наша комісія виконала свою місію, - сказала пані Білик і вручила посвідчення меру. Наступного дня в газеті «Хрещатик» з’явилася така ідилічна фотографія міського голови і пані Білик, що незнайомі з політичними розкладами люди могли б подумати, ніби це фото з весілля. Новобрачних тільки-тільки посипали гречкою (Що, вам уже набридло читати про гречку?! Соромтеся, наших дідів та бабусь нею постійно годують!!!), тепер зал закричить «Гірко! Гірко!», будуть гарячі поцілунки та сороміцькі частушки... Але депутати як води в рот набрали.
Минув тиждень. На «Українській Правді» з’явилася стаття про те, що Олесь Довгий телефонує лідерам опозиції та пропонує приєднатися до більшості. Мовляв, у нього все схвачено. До речі, є така класна фантастична повість Олександра Шалімова «Приєднання до більшості». В цій повісті панівне мафіозне угруповання Землі «приєднує до більшості» своїх ворогів досить простим способом: за допомогою пулі, бластеру, отруєного ножа... Бо більшість – це ті, хто вже не живий.
Звичайно, серед депутатів ніхто не помер (вони живучі та спритні). Але без ексцесів не обійшлося. Як зараз кажуть, “в
коаліції відбулася певна зрада”... Ех, вірили кияни всією душею, що якщо продати свій голос за 200 гривень симпатичному юристу-кар’єристу, який на рекламних плакатах жене Черновецького з міста поганою мітлою – то він непідведе... Ще й як підвів! Чого і варто було очікувати, бо, згідно з законодавством, зображувати у рекламі фотографії фізичних осіб можна тільки з їх дозволу. Очевидно, у Катеринчука дозвіл Черновецького був... Можливо, юний благороднийКатеринчук прищепив собі марсіянську інфекцію, аби перехворіти і здобути імунітет. Але факт залишається фактом: хворі на чолі з другом зятя міського голови втекли з європейської палати, передбачливо зачиненої Катеринчуком на десять замків з сигналізацією. Втечу хворих організувало міністерство з надзвичайних ситуацій, чим повністю виправдало свою назву.
Я разом зі всіма журналістами стояв на балконі Колонного залу мерії, коли новообрані депутати Київради слухняно підняли руки, переобираючи улюбленого хлопчика міського голови на посаді секретаря головного нормотворчого та «земельнодерибанного» органу київського самоврядування. А потім підняли руки для того, щоб заплатити за газ: Черновецький глянув на стелю, сказав суму і підмигнув. Підняли руки навіть БЮТівці. Опозиція їх втрачає, натомість Довгий радісно натякав, що винагорода портфелями в постійних комісіях цілком можлива.
О, профільні комісії, це пісня! З землеустрою, з бюджету, з депутатської етики! Неважливо, на яке крісло сядеш, аби тільки сісти. Це ж кабінет, службовий транспорт, різноманітні компенсації за тяжку депутатську працю... Отак їдеш за бюджетний кошт туди, куди послали комфортно відпочивати, і думаєш: «життя вдалося, я належу до касти обраних хазяїв Києва!»...
...Я стояв на галереї для преси Колонного залу Київради і краєм ока бачив, як шумерський радник міського голови про щось шепчеться з відомим журналістом Мустафою Найємом. Раптом радник показав пальцем на депутатів і сказав досить голосно: «ти подивись на обличчя цих у..ів, вони думають, що від них щось залежить!»
Юрій ШЕЛЯЖЕНКО
