В житті все перетинається. Коли згадуєш молодість, то раптом виринають такі цікаві аналогії з сьогоденням, стає таким зрозумілим нинішній стан суспільства, його естетичні вподобання… Отже не можу не поділитись одним таким спогадом, такою собі культурологічною аналогією. Вона, ця аналогія, або він, цей спогад, хоча і стосується культурного життя, але тісно пов’язана з нинішньою політикою. З неї і почну. З нею – з чим? З культурою чи з політикою? Не знаю, вирішуйте самі, зараз політика має приблизно той самий рівень, що і культура. Уточню, мова йде про масову політику, а це суміш противсіхів і зефанатів і про масову культуру – тут жодні дизелі разом з шумахерами не складають конкуренцію 95-му кварталу, що делегував свою «суперзірку» на посаду приЗедента, а народ український, тобто суміш пересічного гречкосія з містечковими «блискучими лікарями, журналістами і тому подібними правдолюбами» опустив до рівня всесвітнього посміховища.
Я іноді люблю слухати і дивитись концерти виконавців далеких 70-х років, років моєї молодості. Саме нещодавній перегляд і навів мене на думку про те, що вся нинішня навколополітична і навколокультурна тусовка має своє глибоке коріння саме в західній культурі далеких 70-х. Спочатку це коріння проросло в російському естрадному жанрі, який чомусь став називатись популярною музикою, ну а згодом наш «прогресивний молодіжний квеенівський» кагал підхопив естафету «старшого брата» і з’явилась малоросійська попса, і саме в її авангарді опинився 95 –й квартал, що починає свій гламур виїздом на «Чайці» - символі радянської дешевки. Нагадаю, що «Чайка» урядове авто радянських посадовців, що вироблене згідно проєкту американського авта 50-х років, якого було вкрадено, а не придбано і на якому комуняцькі вожді катались аж до загибелі свого марксизму. Отже сам початок «гумористичного дійства» зе балагана свідчить, що перед публікою виступає «комсомольський огоньок, молодьожний хвітільок». Малоросійська публіка хаває цей «комсомольський гламур» з чи то плямканням чи то з чавканням. Але мало хто з цих, з дозволу сказати, людей усвідомлює звідки взявся оцей радянський, а у випадку з квартальними – пострадянський гламур.
Гламурний рок з’явився у Великобританії на початку 70-х. Ця музична течія була адресована навіть не юнацтву, а підліткам і являла собою шоу з часто екстравагантним антуражем, особливо в одежі, який носив романтичне і казкове забарвлення. На концертах ідолів глем рока молода публіка, практично дитяча впадала в екстаз і істерику. В Радянському Союзі найбільш відомою з цих ідолів була група T. Rex з її найбільш популярним хітом «Children of the Revolution», але не вона стала прообразом радянського гламуру, бо зовнішньої епатажності вони не виявляли. Інша справа така суперзірка глема як Ґарі Ґлітер. Треба тут зазначити, що притаманним глем року, а особливо Ґлітеру був контраст між гламурними рюшечками в одязі його і його групи з суперагресивним наповненням його композицій і виразом обличчя. Здавалось, що якийсь флібустьєр, умовно кажучи казковий вовк маскується під романтичного трубадура щоб заманити в капкан казкову Червону Капелюшку. Тепер ставлю три посилання, щоб показати діалектичне переформатування англійського глему в радянський гламур, а зрештою в пострадянський малоросійський сурогат.
Вовк флібустьєр (у Ґлітера справді був скандал пов’язаний чи то з насильством, чи то просто з хуліганством)
https://www.youtube.com/watch?v=oi7ds7Lmmrk
Співак мюзік хола з селища Гомосекове
https://www.youtube.com/watch?v=VTzZRprC05g
Втративший свою богоподібність комсомольській огоньок молодьожний хвітільок.
https://www.youtube.com/watch?v=J_UWafVKjLw
А до чого тут політика? Так українські зефанати, а їх було 46% від усього електорату, подивившись на глемквн дружно побігли обирати бодай одного з піаністів приЗедентом, а 40% противсіхів взагалі не стали голосувати – їх деморалізував квеенівський гламур. Ці 40% так і не дочекались своїх омріяних в дівочих і юнацьких снах дівчат і юнаків похилого віку янголів. Уцінений гламур переміг у моїй країні і тепер я разом з 86 процентами дурнів розважаємо своєю дурістю світову і зокрема європейську «високоморальну» і «антикорупційну» спільноту. А взагалі-то сам Ґарі Ґлітер тут ні до чого, та й Кіркоров не винний, ґлітерського демонізму в нього стільки ж скільки сірки в сірнику, ну а зе…
Ну яка мудра пані Бєкєшкіна – включила до опитування знайомого бидла не прибиральницю, не співака Вакарчука, а саме, за виразом екс президента Кравчука, талант, що іскриться, а потім ще і «оформила» процентову інструкцію виборчим комісіям.
