для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Порошенко


Порошенко
Про самого Петра Порошенка буде лише наприкінці тексту. Почну ж зі спроби упорядкувати інформацію про вибори 2019. Зараз лунає багато нісенітниць з боку дуркуватих політологів і тому подібних експертів з ще радянських катедр марксизму ленінізму і їхніх молодих послідовників про мітичні 73% блазня зе на цих виборах. Пропоную більш прискіпливо проаналізувати результати національної ганьби 2019, щоб по перше – з’ясувати масштаб цієї ганьби, а по друге показати героїв цієї події політичних маніпуляторів, що сприяли московській перемозі. Фактично Москві вдалося повторити операцію Янукович, а про те, що саме Москва зрежисувала перемогу зе не може бути жодних сумнівів. Проте на режисерських ходах все ж таки зупинюсь. Фільм про хоча і дуркуватого, але саме «народного» президента голожопенка було знято в рфії, його дії, привабливі для совкового ватника, перед усім російського, але прийнятні для вітчизняного бидла, спонукали останнє на солодкі мрії, підтвердили «мудрі» міркування кухонної гидоти про легкість керування державою (це ж не асфальт укладати) і згуртували 33%х0,6 = 19,8% народної глупоти – результат І туру з урахуванням , що участь у ньому прийняли 60% електорату. Ті хто мають телефонні або фейсбучні контакти з запоребриком підтвердять, що їх активно агітували за зе і не приховували свої надії на успіх «талановитого гумориста» і «борця за правду». Щоправда тут мушу зауважити про те, що не все так просто. Насправді успіх кінематографічного президента-блазня був все ж таки прикриттям справжньої причини голосування 33%, а точніше 20-ти%, а істинної була всього лише одна фраза, яку зе вимовив сам без допомоги своїх придворних голів, що говорять. Фраза була лаконічною – «я готовий стати на коліна» виголосила людина, що проїґнорувала чотири повістки до воєнкомату і саме вона привела на виборчі дільниці тремтячу людську гидоту разом з відвертими україноненависниками. Останні складались з тих, хто розчарувались в різноманітних жопоблоках і жплатформах, агентів рфії. Було трохи і дурнів з Майдану і навіть з передової, деякі з них і зараз присутні у владі «сн», їх шкода і можливо скоро у них виникне потреба у психотерапевтах.
 
Проте І тур міг би залишитись лише курйозом в українській історії, курйозом поганим, таким, що потребує реагування суспільства, який вказує на його хворобу. До катастрофи призвів тур ІІ. Саме його ганебний результат потребує аналізу. Почну з самого результату за зе було 73%х0,6 = 43% голосів. 40% знову не прийшли до виборчих дільниць. Технологія «противсіх», яка була успішно випробувана московськими спецслужбами на виборах 2010, коли «переміг» Янукович спрацювала і у 19-му році. Переміг в лапках тому, що тоді довелось виборчим комісіям здійснити ще суттєву фальсифікацію, а на виборах 2019 такої фальсифікації не знадобилось, обійшлись фальсифікацією лише для страховки і переконливості результатів. Хто ж такі ці «противсіхи». Я не стану характеризувати їх нецензурною і дуже смішною назвою, яку ми в роки моєї юності застосовували для характеристики таких особин, а назву їх просто підстаркуватими депресивними юнаками і дівчиськами, вони живуть в світі своїх фантазіях, а фантазії ці базуються на романтичних мріях. Вони чекають на прихід на вищі щаблі влади Робін Гудів, Лі Кван Ю, в крайньому випадку – Черчіля або де Голя, яким вони приписують неймовірні чесноти… а до влади прийти допомагають «хаму» Янеку або клоуну Вові. В цивілізованих країнах, де сформована політична еліта відсутність «противсіхів» на виборчих дільницях не має значення, а у нас вона призвела до трагедії.
 
Але найцікавішим на приЗеденських виборах була поведінка нашої так званої політичної еліти, того що називають політикумом. Ще в І турі стало зрозумілим, що жодної політичної альтернативи діючому на той час Президенту Порошенку немає. Основні кандидати збирались в різноманітних телестудіях і влаштовували політичний свінг, що переходить до хорового репу змістом якого була критика Порошенка. Лідером цих вистав була безумовно Юлія Тимошенко, а програмою її і всіх кандидатів була боротьба за все гарне, тобто за інновації, інвестиції і хай тек, і проте всього поганого, а саме проти Порошенка. Оригінальними були пропозиції політичних метрів щодо «урегулювання ситуації на сході України». Один оперував якимись дивовижними папками з мудрими пропозиціями з якими і сам Путін не зможе не погодитися, адже папки наповнені мудрістю не тільки цього самого чесного з усіх кандидатів, але і його польських друзів які збагатили чарівну папку квінтесенцією своїх філософських міркувань за пивним келихом. Сама Тимошенко бачить вирішення проблеми переходом до Будапештського формату, який сама ж і зруйнувала в 2014 році. Решта рейтингових кандидатів з приводу україно російської війни мукали щось невиразне, пафосне і дурнувате. Але головне відбулось у другому турі. Жоден з цих мудрагелів не звернувся до своїх виборців з закликом не доводити країну до ганьби, не голосувати за оригінального піаніста, не допустити щоб на всі З’єднані Штати Америки транслювали музиціювання «блискучого актора і продюсера», а американські колеги нашого гумориста не аналізували його віртуозну гру і не обговорювали справжнього конкурента Володимира Олександровича, що не менш віртуозно грав разом з ним. Нагадаю, що суперномер нашого майбутнього приЗедента виконувався дуетом так би мовити не традиційно в чотири руки, а у два… напишу політкоректно і толерантно, банана.
 
В 2010 році було те саме, тоді «патріоти» і «націоналісти» не підтримавши в ІІ турі Тимошенко привели до влади Януковича, до Руїни Україну, до ризику фізичної загибелі її народ. Тепер в тій же ролі виступила сама Юлія Тимошенко, долучившись до політиканського загалу. Сама Юлія Тимошенко, яка була доречна в 2010-му мирному році, в році чотирнадцятому продемонструвала повну не готовність до серйозних воєнних викликів. Її активна участь в кампанії по здачі Криму, ініціювання ідіотського нормандського формату в будь-якій нормальній демократичній країні поставили б хрест на політичній кар’єрі Юлії Володимирівни, але дитячі мозги нашого невибагливого електорату дають їй можливість активно діяти маніпулюючи до смішного наївними партіями на кшталт «Свободи». Зараз вона продовжує дивувати своєю діяльністю – в той час коли команда клоунів розпочала репресії проти українських патріотів-добровольців, коли відводяться українські війська з відвойованих кров’ю наших воїнів земель, в пані Тимошенко прокинулась її соціалістична комсомольська ностальгія за колгоспами, за заповіданими комуністичними комісарами соціалістичними формами організації життя і вона з піною у роті бореться з законом, що дозволяє куплю і продаж землі, який вступить в силу в 2021 році. Цей закон який було прийнято 20 років тому був заблокований комуністами, які спромоглись накласти на нього мораторій і цей мораторій 20 років підтримувався лівими партіями такими як «Батьківщина» і «Свобода». Язичницькими клікушествами типу «Земля – це мати, а хіба можна продавати мати?» духовні нащадки комнезамів зараз заповнюють інформаційний простір оригінальної «опозиції режиму». Я приділив стільки уваги пані Тимошенко, тому що саме вона підхопила зараз естафету від Олександра Мороза в політичному полі України хоча її куміром є зовсім не Мороз, а її улюблений письменник Микола Островський, погляди якого сформували, безумовно і колишнього лідера соціалістів. Тут потрібні деякі пояснення. Комнезам – комітети незаможних, які були створенні комуністами з числа незаможних селян для боротьби з селянами заможними, тобто фермерами, яких тоді називали куркулями. Комнезами стали інструментом колективізації 1929 року, яка проявилась у виселенні фермерів, захопленні їхньої землі і створенні колгоспів. Колгоспи в сою чергу стали інструментом здійснення геноциду українського народу Голодомору в 1933 році, від геноциду не вбереглись і члени комнезамів, які самі ж і сприяли цьому процесу. Нинішні духовні нащадки комнезамів самі обрали собі приЗедентом неукгАїнця, як він сам себе назвав, і борються проти «капіталістичного» закону. Але треба оцінити почуття гумору Всевишнього – закон то цей протиснув у ВР приЗедент.
 
Ну облишу віктімну пані Тимошенко, про її віктімність в іншому тексті, трошки зупинюсь на жпартіях і перейду до назви тексту, а точніше до характеристики цього політичного діяча. Партія Медведчука-Бойка-Рабіновича цікава самими цими персонажами – син поліцая і два єврея, вона як і партія татарина Ахметова, румуна Вілкула, єврея Колєснікова мають стабільний електорат 10 – 15%, що складається з моральних потвор і приписок виборчих комісій сходу та півдня України. Нічого крім вилизування кацапських с@@к вони запропонувати не можуть, особливість в тому, що ці пропозиції присутні в цих збіговиськах малороси холуєнки промовляють українською мовою, а їхні верховоди на общєдоступном русском язикє. Російська влада сподівається на їхній успіх після провалу зе команди, як на мене даремно сподівається, політична безпорадність Медведчука і компанії вже не раз доведена, а те, що він є кумом Путіна навряд чи йому допоможе. Отже про них більше не буду, а переходжу до особи Порошенка.
 
Його президентський шлях був дуже суперечливим. Він був явно не готовий до протистояння з Росією, його зануреність в русскій мір була очевидною – тільки його перебування в ролі диякона московської церкви про таку зануреність засвідчує. Його ведення війни в 2014 році з перманентними зупинками після розгрому російських угруповань, його провали Іловайський і Дебальцевський призвели до ганебних мінських угод, до речі, він не збагнув, що мінські угоди зовсім не потрібні, що зупиняє російські війська не ці нікчемні папірці, а неспроможність розвинути наступ через великі втрати російських військ і не здатність забезпечити цим військам відповідну логістику. Багато чого можна додати до переліку незграбності Петра Олексійовича, а дипломатія – потискання руки Путіну, водіння п’яного Юнкера під час міжнародної зустрічі… І все ж таки, дві третини Донецької і Луганської області звільнено, армія посилена, реформована, озброєна, нехай не ідеально, проте ідеальному в матеріальному світі місця немає, не передбачив це Господь при створенні. Я не кажу вже про економічну стабілізацію, яка з врахуванням війни, неякісної більшості населення, просто дивовижна. Поясню про неякісну більшість – те, що народ під час війни обрав Верховним головнокомандувачем блазня, який грає на роялі в оригінальний спосіб і ухиляється від служби в армії свідчить про дефективність цієї самої більшості. І на цьому фоні постать Порошенка перетворюється в постать видатного лідера. На сьогодні лише він спроможний згуртувати бодай якусь частину суспільства і не допустити капітуляцію України або її дефолт, який теж призведе до капітуляції. Те, що Порошенко наробив помилок, які і привели його до поразки, примусить його їх виправити. А головна помилка полягала в ідіотській тезі про мирне вирішення конфлікту, і те що витікало з цієї тези – ілюзія відсутності війни, ілюзія, що причина конфлікту (а наявність самого конфлікту було проартикульовано досиить виразно) не в російському (кацапському) народі, а в Путіні. Помилкою було і те, що назвавши в своїй промові росіян кацапами, він не пояснив, що кацап це лінґвістична конструкція з двох слів – кат цап, що просто так один народ не називає будь-який інший, що ця властивість абсолютної більшості російського народу нікуди не зникла і притаманна в тому числі і антипутінській опозиції, як і ненависть до українства.
 
На сьогоднішній день альтернативи Порошенку на політичному майданчику України просто не існує. З усіма його недоліками і прорахунками він на сьогодні єдина надія на рятування України. Його помилки спроможний виправити тільки він. Всі недолугі фантазії різноманітних диваків про те, що Порошенко «збитий льотчик» руйнуються запеклою антипорошенківською кампанією як владоможців, так дуркуватих містечкових клоунів, які називають себе політологами і філософами. Можна звісно мріяти про ідеального українського Мойсея, але залишаю ці солодкі мрії мрійникам-«противсіхам».
 
Всі персонажі П’ятикнижжя Мойсеєва включно з ним самим показані в динаміці їхнього розвитку. Динаміка змін Петра Порошенка була наявною, я писав про це в тексті «До електорату» на сайті «Українські прагматики» https://vpseldonimov.blogspot.com/2017/08/blog-post.html. Час показав, що його динаміка була недостатньою. Тож закликаю його – Ви мусите прискорити своє перетворення з пострадянського бізнесмена в українського, а відтак антиросійського Лідера. Саме антиросійського, бо антагонізм і конфліктність відносин України і Московії, українського і москальського, тобто московитського, народів, і зрештою українського і москальського, тобто московитського, менталітетів є перманентними як для нашої історії, так і для нашого майбутнього.
 
Слава Україні!
Героям Слава!
Володимир
Пселдонімов
© В. Пселдонімов [07.06.2020] | Переглядів: 2413

2 3 4 5
 Рейтинг: 33.3/52

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook