для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Дознаються небожата, чия на вас шкура.


Дознаються небожата, чия на вас шкура.
     Кому в України живеться добре? Всі прекрасно знають. А кому живеться погано? Тузіки знають краще за всіх. А куму живеться гірше всіх? Цього вже і тузіки не знають. І я б не знав, та звернулась до мене знайома волонтерка з проханням допомогти. Потрібна була дитяча одежа. Друга знайома торгує секонд-хендом, і я попросив її відібрати дитячу одежу. Одежі виявилось не дуже багато, десь до п’ятдесяти кілограмів. Я розрахувався, притарабанив все те добро додому і зателефонував волонтерці. Сказав що одежі не дуже багато, але з пів сотні кілограмів є. Вона приїхала, і я пожартував:
- Ти що, збираєшся дитячий будинок відкривати?
 
     Краще б я не жартував. Вона мені повідала дуже сумну історію. Виявляється, з початком карантину більше сорока п’яти тисяч дітей з так званих, неблагополучних сімей, було відправлено з дитячих будинків назад у ці сім’ї. З якою метою це було зроблено, я не знаю, але так поводитися з дітьми, які в більшості своїй мають фізичні та психологічні вади і батьків алкоголіків чи наркоманів, можуть тільки бездушні нелюди.
 
     Дітей привозили на місце проживання їх так званих батьків, і просто там залишали. Діти були голодні і холодні. Не знали що робити. Деяких прихищали добрі сусіди. Деякі ходили по селу просячи в людей чогось поїсти. Більшість батьків не ждали такого «щастя».
 
     Моя знайома розповідала, що одна мамаша, в якої в квартирі з усіх меблів був тільки засцяний матрац  на підлозі, з горою ганчірок, та засмальцьований стіл з двома табуретками, більш нічого не було. Коли вона спитала синю мамашу, чим будеш кормити дітей, вона гордо відповіла що щас буде варити борщ. Коли її спитали, з чого ти звариш борщ, вона показала пачку борщової заправки і сказала, вот із чого.
 
     В іншій сім’ї, мати, до приїзду волонтерів, вже встигла продати десятирічну дочку якомусь педофілу. І таких історій, які в мої мозкові звивини ніяк не влазять, безліч. Просто нема бажання їх тут описувати. Я не розумію. Кицька чи собака, ризикуючи життям, захищає своє потомство. А це ж люди!!!
 
     Ну добре. Дебільні батьки. Але ж держава має турбуватись про таких дітей. Тут глянув по теренах інтернету. В Україні біля сімсот п’ятдесяти дитячих будинків і будинків інтернатів. З бюджету виділяється в середньому 23 гривні в день на дитину. Гроші мізерні, але ж гроші. І кому прийшло в голову розсувати дітей по домівках? Знову інтернет.
 
Через введення карантину відповідно до постанови Кабміну від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», з 12 березня 2020 року на усій території України встановлена заборона на відвідування закладів освіти. У зв’язку з цим за рішенням МОН понад 42 тисячі дітей були повернуті до батьків із інтернатних закладів системи МОН. Здебільшого це діти з інвалідністю та діти з малозабезпечених сімей.
Про це йшла мова на селекторній нараді з питань забезпечення прав дітей.
Нарада відбулася під головуванням Міністра соціальної політики України Марини Лазебної та в. о. Міністра освіти і науки України Любомири Мандзій, за участі виконавчого директора АМУ Олександра Слобожана.
Таке рішення, на жаль, не було узгоджене з органами державної влади.

 
     То я не зрозумів. У нас кожний сам собі пан? Влада сама по собі, міністри самі по собі. Населення саме по собі. То хто ж керує державою? Чи держава вже стала як автомобіль без керма і без гальмів. Як і куди їде нікому не відомо. А діти, це майбутнє держави. І не важливо, з дитячого будинку вони, чи з благополучних сімей. Всім їм жити в Україні. І не будуть вони любити ні Україну, ні її народ, ні стариків, ні майбутніх дітей, бо їх ніхто не любив і не навчив любити інших. А колись, до совдепії, великий правозахисник дітей П. П. Чубинський, захоплювався українським народом. Він писав: …на відміну від Росії, національному характеру українців притаманне шанобливе і турботливе ставлення до дітей, а особливо тих, які залишилися без батьківського піклування. Заслуговує на увагу те, що благодійність у народу сильно розвинута і загалом - співчуття до нещасних. Саме тому доля вдови і сироти не така сумна як в Росії. Допомогти працею, грошима чи одежиною таким особам – обов’язок кожної хорошої людини.
     А що тепер? Як писав Шевченко:
Кацап скаже: — Ви слав'яни.
— Слав'яни! слав'яни!
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
     Пишу, бо тяжко на душі і важко на серці. Прошу не оцінювати і не коментувати, бо покусаю.biggrin    
© TVOREC [16.05.2020] | Переглядів: 1189
Мітки: #Зеленський 

2 3 4 5
 Рейтинг: 33.5/39

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook