Напис на етикетці «соєвий сир» відкрив, як на мене, два можливих шляхи для подальшого розвитку нашого суспільства. Перший шлях — цивілізований. Це коли дорогий продукт відкрито замінюють підробкою, яка схожа на смак, але значно дешевша. Тоді у покупця є вибір. Або купувати справжнє і платити більше, або зекономити і взяти підробку, яка теж смачна і головне — не завдає шкоди здоров’ю. Другий шлях — наш. Це коли під назвою «сир» нам відносно дешево продають субстанцію, яка сиром не є, бо зроблена не з молока, а з пальмової олії та інших замінників і ароматизаторів, які шкодять здоров’ю. Вгадайте з трьох разів, яким із названих двох шляхів піде вітчизняний бізнес. Вгадали? Я теж вгадав. Багато розуму не треба. Бо це стосується не лише сиру, а й ковбаси та ще низки відносно дешевих харчів, які у нас виготовляють невідомо з чого. Аби зрозуміти, що справжній сир не може коштувати стільки, за скільки його пропонують у наших супермаркетах, слід для початку обмежити вживання спиртного. А як ти його обмежиш, коли повсюди продають дешеве «шампанське», виготовлене без винограду? Наш народ це пійло купує і радісно вживає, закушуючи тим самим, з дозволу сказати, «сиром». Тому що дешево! Я не знаю, чи збанкрутує врешті та фірма, що наважилась відкрито продавати «соєвий» сир, не приховуючи цього. Мені невідомо, чи станемо ми колись, як американці, масово їсти «штучне» м’ясо, заздалегідь знаючи про це. Та щось підказує, що станеться це дуже нескоро. Тому що нам треба, щоб нас обманювали, підсовуючи замість якісного продукту дешеву підробку. Бо самі ми такі самі. Теж видаємо себе за тих, ким насправді не є. І тому справжній сир, той, що по 800 гривень кіло, завжди буде для нас занадто дорогим. Рік тому я казав про це хлопчикам, що працювали у щойно відкритому на вулиці Петлюри магазині справжнього сиру. Хлопчики не вірили. Хотілося би поговорити з ними тепер, але де їх шукати? Магазину ж бо вже нема…