Отака муйня, малятка, любі хлопчики й дівчатка. І навіть стукачі.
Сідайте на диванчики та слухайте уважненько.
 
Колись давно, в якійсь газетці я натрапила на манюню статейку, що розповідала про прояви жлобства в світі. Ну такого собі рагулізма в масштабах планети. На жаль, не зберегла я ту статейку, а там все так лаконічно і точно було написано...
А зміст статейки такий. Ми підпали під прес жлобских стереотипів, які керують нашим життям. І те жлобство лізе з нас, як фарш з порваної кишки, коли начиняють домашню ковбасу.
 
Прояви того жлобста многоликі. Вони - всюди. Хтось вважає те жлобством, хтось - шиком. Хтось на те заздрить. Хтось - гидує.
 
Ось що я вважаю жлобством.
 
Квадратно-гніздові нігті, якими так опікуються україночки. Більш ніде в світі феміни не піклуються так про свої нігті, як доглянуті україночки. Вони ті нігті плекають, пиляють, а коли власні не ростуть як треба та ламаються - клеять пластмасові та малюють на них нігтеві шедьоври. Для  чого та морока з тими пазурами? Думаю, для того, щоб тими пазуриками приманити самчика. Бо самчиків менше, ніж самичок, а тому останні всіляко з шкури вилазять, щоб приманити небораків.
 
Але нігті - то, как гаваріцца, мєлочь. А тому самички мучаються та шкандибають на високих підборах у спеку. Диб-диб-диб, пасматрі, мущіна, как я красіво іду.   А той мущіна в цей самий час переставляє свої цирли в сандалях, та провітрює свох волохаті кінцівки у шортах. Йому вдобно, йому не жарко й сандалі не давлять копита. Він король, йому не треба намагатися подобатися, бо він й так сподобається. Бо він - мущщіна. Єво мало, а баб - много. Он вибіраєт.
 
Далі. Шуби. Воно ніби в краях, де холодна зима, й не гріх носити шуби. Але ніби вже й зими не такі холодні. І аби ж ті шуби носили для сугрєву. Ні! Ті шуби носять, щоб показати свою крутість. Дама в мєхах, йопта. Шелесь-шелесь. А коли подумати - то феміна накинула на свої плечі страждання та біль сотень тваринок, яких на звірофермах вирощують в клітках, де тваринки від жаху сходять з розуму, бо ніколи нічого окрім клітки не бачать. А потім їх прибивають і ще з живих здирають шкуру, по теплому салу, щоб легше знімалася. А тваринка потім ще кілька хвилин живе без шкіри. А шуба шелесь-шелесь.
 
Ото вже жлобство так жлобство!
 
Вважаю жлобством оті всі салони краси, куди нада хадіть, бо падругі ходять. Там якимось лайном фемінам мажуть писки "от марщін", якимись причандалами розминають целюліти, колють ботокси, татуюють бровеняки та губи.
 
О, я ненавиджу слово "ухоженная женщіна". Ніби якась ухайдакана. Доглянута жінка - то якось краще.
 
Галіме жлобство - то дефілювання моделей по подіуму з дубовим ненормальним переставлянням ніг та вихланням бйодрами. Й хай би собі ходили. Інколи на них справді гарне вбрання. Але біда в тому, що молоденькі дівчатка, у яких нема високого зросту та довгих ніг, від того  отримують комплекс неповноцінності, що вони "не такі, як треба". Й з того нічого хорошого не виходить.
 
Чоловіче жлобство - то впевненість, що йому має хтось варити борщі та прати шкарпетки. Ф топку таких! За кордоном мущінкі самі варять собі жрачку й самі вправляються зі своїми шкарпетками.
 
Жлобство - оте абсолютно українське кумівство. Ота дурна приказка "Що то за кума, що під кумом не була". Кумівство як основа українського соціуму.
 
Жлобство - ота абсолютна українська вдача бігти першим у чергу на посадку в літак за кордоном, ніби літак полетить без них.
 
А ще оте перейняте у Європі цьомання при зустрічі, коли феміни труться одна об одну щоками. "Приходила сваха до свахи, прикладала сраку до сраки".
 
Ну й так далі. Можете додати до списку жлобствА, які, може, знайдете у себе.