Отже, про вліяніє кіна на нашу жизнь
 
Якось так вийшло, що я не планувала свою відпустку. Упустіла, як кажуть, момент. Ми, манагери вищого звєна, так багато працюємо, що можемо навіть прогавити відпустку. Он хоч коллєга Тузік нехай підтвердить, як ми, манагери, працюємо в поті ліца своєго.
Всі пересічні розбіглися по Хургадам і Антальям, а я сидю собі та й сидю. А потім думаю «та пашлі ви всє».
А треба сказати, перед тим вийшов фільм «Outlander », по нашому – Чужоземка.  І так як я є  дама з тонкою душевною організацією й рафінованим світосприйняттям, романтична натура, він мені, той фільм, дуже припав до душі.  Той, хто бачив фільм, мене зрозуміє. Втім, чоловіки, якщо й бачили – то може й не зрозуміють, бо вони натури грубі й матюкливі. Хоча й серед них є кілька романтиків, останніх з могікан. Як пан інженегр, наприклад.
Так от, захотілося мені, навіть більш – закортіло на влісні очі побачити ту Шотландію, що в фільмі. Побувати в місті з загадковою назвою Інвернесс, про який говориться у кіні.
І от я собі кажу «Всьо. Досить. Ми пойдьом другім путьом». Подзвонила знайомим (вони теж манагери вищого звєна, якщо комусь цікаво, вірніше він заслужений манагер, а вона домохазяйка вищого розряду), розказала їм про свою ідею, вони впєчатлілісь. І от ми відчалили до Лондону. Літаком. А вже там взяли на прокат тачку й порулили.
Треба сказати, що там ми були не більше тижня, а тому все промайнуло дуже швидко. Й не було часу зануритися в історію краю глибше й ширше. Але таки та історія дуже цікава. Історія про колонізацію кельтів бритами.
Треба зауважити, що кельти кельтам рознь. Якщо ірландці бунтарі по духу, то такими вони й були до останнього часу. Й дуже вони опікуються своїми кельтськими прибамбасами – долменами та Newgrange.
Ну й зовнішньо часто ірландця зразу можеш відрізнити від, наприклад, брита. Чи українця.
А от шотландці, скотти, вони пішли по іншому шляху. Так, вони боролися героїчно проти бриттів, але марно.  А потім брити шотландськими руками  почали укоськувати ірландців в Ольстері. Тоді, як ірландці займалися збереженням своїх духовних кельтських святинь, скотти більш переймалися кольорами своїх тартанів. То також цікаво, варіацій тих тартанів існує безліч. А мені дуже подобаються сукні з візерунком тартану.
 
http://www.vokrugsveta.ru/vs/article/7091/
https://vita-colorata.livejournal.com/638656.html
 
Ну от, приперлися ми в місто Глазго. Часу на вивчення міста не було, бо залишилися ми там один вечір. Й так мені там не сподобалося, так мало показалося там зелені, так багато асфальту, що я була рада покинути Глазго. Переночували та й чмихнули далі.
Бачимо-замок на природі. І він обітаємий, там живе пан з панею та паненятами, а частину  замку відкрили для відвідувачів, тіпа, щоб бути ближчими до народних мас, а насправді, щоб дєнюжку за відвідини брать.
Ті власники замку виробляють на заводі віскі, але мені місцевий бармен сказав, що вони не люблять продавати того панського віскі. Не знаю вже, які там між ними тєркі.

А біля замку не так вже й далечко від публіки гуляють олені й фазани. Саме олені, а не сайгаки. . Вони від сайгаків відрізняються розумною одухотвореною мордочкою..
Поїхали ми далі. Й знов замок. А треба сказати, що в Шотландії тих замків, як Педро у Бразилії. Не варто й думати подивитися кожен з тих замків.

Що мене, так би мовичи, впєчатліло, так це декорація кімнат всілякою холодною зброєю. Внушитєльно, але дивно. Скоріш, то повелося з тих часів, коли члєнам клана рєзко нада було стать «в ружжо», коли на них нападали якісь інші Мак Грегори.


Їхали ми їхали, довго їхали, а парковки все нема й нема. А їдемо паралельно берегам довжелецького озера. Й щоб ви думали? Ну звичайно, то було озеро Лох Нес. Це не ті лохи, що виборці в Україні. Це інші Лохи. Лох – шотландською озеро. Ірландською буде lough.


Ну й на березі озера знов розвалини замку. І хлопці в кільтах, там і сям, молоді й старі, худі і годовані. І все більш руді, та не абияк руді, а все так по-шотландському руді. Таке молосся темно-мідного кольору.


Ну побродила я у Лох Несі, повидивлялася монстра, та й поїхали собі далі.
Їхали-їхали, та й приїхали в замок Балморал. Якщо хто не знає, то королівська резиденція, де принц Чарльз полюбляє бувати, та й його матуся теж.

Потім поїхали до замку, який, кажуть, вдохновив Шекспіра написати «Макбета». Хто зна. Мене вдохновив побродити там, людей було обмаль і мені сподобалося.

А потім довелося зупинитися на заводіку , що випускає віскі. З дегустацією, звичайно.


Там того віскі в бочках, як Хуанів в Іспанії.

А бочки не абиякі, а саме ті, в яких колись зберігалося Порто.
Частина віски з бочок таки випаровується, й то називається "частина для ангелів".

 
Ну от поки що і все. Може, далі буде, якщо буде натхнення. Але можу точно скати - я б в Шотландію не надумала б їхати, аби не той фільм. А так довелося побачити чарівну країну... Ну й місто Інвернесс, звичайно.