для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru
Для полноценной работы сайта включите в вашем браузере поддержку JavaScript. В противном случае многие функции сайта будут недоступны.

Імітатори.

Імітатори.
     Спостерігаючи за рухами нової владної команди як на царині зовнішньої політики, так і внутрішньої, все ніяк не міг пригадати, кого вони мені нагадують…
 
     На початку 90 років я отримав у військовому містечку, у стандартному панельному п’ятиповерховому будинку, однокімнатну «гостинку», що на той час для молодого подружжя було великою радістю. Після проживання на позиції, за п’ять кілометрів від міста, у будиночку, що передбачав «офицерское троеборье – вода, дрова, помои…», отримання всього пакету комунальних послуг (навіть на житловій площі у 12 м кв.) нам дійсно стало раєм у курені.
 
     У всьому нашому будинку тоді по сусідству проживали діючі офіцери з сім’ями. В основному віком від 25 до 40 років, за невеликим винятком. Зокрема у найближчій (на одному майданчику) двокімнатній квартирі проживала одинока мама, що була розведеною, з дочкою віком 10 років. Бувший чоловік (майор) перевівся ще за СРСР у якійсь інший гарнізон, а сім’я залишилась. Тоді вже житло не мало статусу службового і ордери на нього, при поселенні, видавались у міськвиконкомі. Відповідно їх ніхто і не відселяв.
 
     З цією жіночкою, ми підтримували рівні, не конфліктні, відносини, хоча якоїсь дружби і не водили. За нею не помічалось ніяких вивихів, завжди чемна, акуратна і доглянута. У розгульній поведінці також поміченою не була. Не зважаючи на ніяку звукоізоляцію, що притаманна таким будинкам, ніяких підозрілих звуків ми від сусідів не чули. Але ж…
 
     Одного разу, в зв’язку з необхідністю виїзду до мами, сусідка попросила доглянути до її повернення за своєю папужкою. Відповідно птах у клітці, та запаси необхідного на тиждень корму були урочисто передані нам. Звичайний хвилястий папуга жовтого кольору не вирізнявся нічим особливим. Оскільки не вимовляв жодного слова, то матюкатись також не вмів. Щось там собі цвірінькав, майже як горобець, або інтонаційно тихо щось бурмотів. Перший раз прислухавшись до нього я почув, що птах імітує «брехунець», радіоточку, що в ті часи ще функціонували на кухнях наших квартир. Було чутно звуки заставки новин, потім інтонації диктора, що читає новини, хоча жодної фрази, чи навіть слова, розібрати було неможливо. Ці денні імітації «брехунця» навіть приблизно синхронізувалися з розкладами передач українського радіо. Все це можливо було розчути на відстані не більше одного метра від клітки.
 
     Увечері усміхнена дружина запропонувала мені прислухатись до птаха з словами: «Виявляється наша сусідка не така вже й одиначка! Ось прислухайся…» Я присунувся поближче…
 
     Це була явно не радіопередача. Не озвучка порнофільму, що міг переглядатись з відеомагнітофону. Не було ні оголошень, ні якоїсь музики, ні сторонніх звуків, наприклад машин чи мотоциклів. Йшла трансляція запису звукового фону з кімнати. Спочатку розмова двох осіб з відповідними інтонаціями, сміхом та муркотливими компліментами. Інтонаційне зафарблення манери розмовляти сусідки розпізнавалось безпомилково. Інший суб’єкт був явно чоловічої статі. Потім почав рипати ритмічно диван. Чулися звіриний рик самця, та задоволені стогони а потім зойки самиці людського роду. Можна було за сусідку тільки порадіти, що мета здибанки її з якимось чолов’ягою, була досягнена. Момент оргазму передавався бездоганно… Папужина радіотрансляція передала всю хронологію, інтонацію та супроводжуючі звуки, аж до дзвону келихів… Більш конкретно щось розібрати було неможливо, називав коханець сусідку «кицею», чи «рибкою», чи «ластівкою» ми так і не встановили. Але посміялись з дружиною досхочу. Весь тиждень, в подальшому, ввечері птах йшов з нашої кімнати у заслання на лоджію, бо чомусь не хотілось щоб і нас він таким чином так потім «зраджував» також.
 
     Приблизно це виглядало і сприймалось, як цей відеосюжет.

     Тут в інформаційному просторі викладалась купа статей та коментарів до них на кшталт, що маленькі українці переважною більшістю, з аргументацією «аби не барига», при посадці у літак призначили собі пілота, який навіть на учбовому тренажері не практикувався, але симпатичний. Лягли на операційний стіл під скальпель, який знаходиться в руках не професійного хірурга, а випадкової зовні приємної людини. Мовляв, навчиться. І навіть аргументи, що ви самі себе визнали навчальними посібниками, собаками Павлова, і поки він навчиться оперувати скількох цей "учень" заріже, не діють.
 
     Але мені здається, що ця команда навіть і вчитись, хоч і такими жахливими жертвами, не збирається. Вони просто імітують. Не вийде у того папуги повноцінного статевого акту. Не проведе цей хлопчик ніякої служби Божої, поки не навчиться спочатку розмовляти, а потім хоча б читати. Ми продовжуємо жити у серіалі і сподіватись на щось добре у його фіналі.
 
     Схоже, нічого не буде. Актор намагається вдало імітувати, а все йде за чужим сценарієм, який він десь бачив, чи прочитав. І хто його пише можна здогадуватись. Ми ж по інтонаціям і тембру голосу сусідку впізнали одразу.


© инженегр [30.10.2019] | Рейтинг: 35.3/70 | Переглядів: 2427

2 3 4 5 35.3/70




Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Facebook-login



загрузка...




programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2020 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Будь ласка, увійдіть за допомогою
Facebook-login