Іноді, так буває, що щось геніальніе можна розгледіти тільки з часом. Коли вперше почув привітання для "мамы нашей страны", ну тобто привітання з днем народження мами Зеленського, то як і у багатьох, мій організм відчайдушно боровся з приступами нудоти від побаченого і почутого. Але... Але щось мене у цьому творі підсвідомо зацепило. І ось, ще раз нечаянно наткнувся на це привітання. Якщо знову пересилити рвотний рефлекс від всього цього дійства, та не звертати уваги на таке, як: "И Украина вернулась домой", "мама нашей страны", "президент из народа", "мы без вас ничего б не смогли", то в цьому витворі можна розгледіти кілька геніальних рядків. Перший (надгеніальний на мою думку):
"Владимир, конечно, хорош, но увы"
Ця фраза підходить до будь-якої події пов'язаної із "сыном мамы нашей страны", ну наприклад:
- скандал, пов'язаний з Трампом - "Владимир, конечно, хорош но увы";
- день Незалежності - "Владимир, конечно, хорош но увы";
- Бабин Яр - "Владимир конечно хорош, но увы"
- Повернення Росії до ПАРЕ - "Владимир, конечно, хорош, но увы".
В пошуку рими до слова "Вы", автори умудрились у хвалебному вірші використати оклик "увы", що виражає шкодування або жаль. І рядок же ж заграв іншими яскравими фарбами! І вийшов просто геніальним, як вирваним із контексту, так і у контексті. До речі, у контексті він звучить ще жахливіше, чим вирваним із контексту:
"Владимир, конечно, хорош, но увы,
В каждом движении именно вы"
Це якась обаза получилась. Виходить, що якби не "вы" зі своїми двіженіями, то Владімір був би просто "хорош". А так, ізвіняюсь, увы.
А ось вже інший рядок:
"Простите за то что ваш сын президент". Здається серед авторів цього шедевру засів хитрий та підступний порохобот, який умудрився умовити авторів поміняти слово "Спасибо" (яке логічніше було б використати) на слово "простите". І в результаті вийшло, що, начебто, вони визнали свою помилку і просять вибачення, каються: "Вибачте нас, ми недоумки, тому що вибрали ось це президентом (яке за сумісництвом є вашим сином)".
Ну і остання фраза:
"И каждый раз издавая указ,
он вспоминает именно вас".
Цікаво, як автори представляють цей процес, і що вони мали на увазі... Бо мені, окрім як "йоптвоюмать, що ж я підписую", більше нічого в голову не приходить. А вам?
Словом, хотіли підлизнути, а получилось "увы".