Зараз продажні журналісти стануть схиляти українців до розчарування: мовляв чуда не буде. Навпаки все буде так як завжди. Хотіли як краще, а вийшло так як завжди. Насправді такий спосіб нав'язування завідомої поразки і це спосіб ведення інформаційної війни проти народу. І вона справді триває вже не одне століття.
 
Саме тому зараз важливо відчути що кожен із нас є маленьким президентом чи то всієї України, чи то свого селища чи вулиці. Слід думати не про те що нас немає та ми просто бідні родичі, слід забути всі поразки та відпустити минуле. І саме для цього слід бути активним захисником саме інтересів України не як території котра нас грабує, а як дітьми своєї землі що нас народила.
 
Зараз повилазять шароварні професійні патріоти та стануть кричати про те що немає виходу із тупика і краще навіть не пробувати працювати на Україну мовляв ставайте манкуртами та догризайте цю країну убожеств та лузерів. Та ми забуваємо що ця країна це не Зеленський, а ми тож слід бути свідомим того що ми несемо відповідальність за свої дії перед конституцією та своїми дітьми. Немає чужих та ворогів, є лишень твій брат що прагне аби ти дав йому руку допомоги. Так і будують держави, розуміючи що ми команда та окрема нація що сама живе незалежно від старших братів.
 
Так, є спокуса бути молодшим аби ще залишатися дитиною без турбот та обов'язків та існує правила еволюції котрі диктують нам нову ідеологію життя, і це спасіння своєї країни заради великих ідей котрі керують світом. Настав час позбутися комплексів та стати громадянином що цінує свою свободу. Держава починається із свободи слова та прав людини, тож якщо ми будемо цінувати гуманістичні цінності та інтелектуальне насліддя світових геніїв, навчаючись у мудреців ми зможемо підібрати свої ключі до перехресних стежок котрі поєднують наші спільні інтереси у єдині інтереси українського народу.