Йой, як страшно жити! Я в шоці! Збентежена! В мене переляк - справжній жіночий переляк. Чому? Бо я бачила! Бачила голого мужчину біля входу  лікарні, до якої мені довелося завітати.
 
Він стояв у самій льолі біля входу в лікарню і тряс. Не отим, про що ви подумали, а чимось типу ножа. А може й не тряс, але був голим ну і звичайно хворим. І бачити його було лячно. Мені. Але ніхто на нього особливо не реагував. Чесно! Я швиденько почалапала до холу лікарні й сказала першій-ліпшій пані у білім халаті "Там мущщіна голий бігає". Вона каже "Ми знаєм. Вже охорона пішла".
 
Я ні в якому разі не сміюся над тим хворим. То страшна біда. Але чому такий ХВОРИЙ не за зачиненими дверима, а ганяє по вулицях? Він же якось йшов до лікарні, він же десь живе! Додам - лікарня не психіатрична, отже, він не міг бути її пацієнтом.
 
Й скільки таких хворих ходить між нами? Кажуть - кожен четвертий. Тобто - 25 відсотків? Десь ми вже недавно чули про таку саме цифру. Тільки не згадаю - у зв"язку з чим. Ну то навряд що таки кожен четвертий, то вже перебор. Брехня. Але ж є, є безліч тих, кого психіатрія вперто не хоче бачити серед своїх пацієнтів.