для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru
Для полноценной работы сайта включите в вашем браузере поддержку JavaScript. В противном случае многие функции сайта будут недоступны

circulus vitiosus

circulus vitiosus
Спробуємо спокійно, без криків і емоцій, розібратися, чим є абсурд у ситуації, що склалась?
 

Про абсурд узагалі.
 
Є наполегливе людське прагнення зробити з власного життя долю (судьбу). Це наче колізія, сюжет у літературному творі. Всім-бо цікаво, чим закінчується оця книжка, що станеться з ГГ, кого поховають – а хто залишиться один, куди крива вивезе це життя. (Легкодухі читачі намагаються якнайшвидше про це дізнатися, заглядаючи в останні сторінки, їм не йметься.)
 
Чому так є? Бо хочеться вірити: в усьому є сенс (смисл). Філософи ж кажуть: сенс – це передвзяття, передбачення, передрішення. Тобто, сенс – не в сутнєму, сенс – у читачеві. Це саме він береться тлумачити. Накидає майбутнім можливостям свій начерк (шкіц), аби отримати собі перед очі кістяк власного буття. Тільки тоді можлива безсенсовність, коли читач уперше має в собі полотно смислів.
 
Ще інші розумовці назвали той процес «ностальгією за буттям». Ми ж бо не схильні уявити буття – без сюжету. (Із цього користають конспірологі, що підганяють зручні пояснення, пропонуючи розхожі сюжети.)
 

Я зву тут людину читачем із багатьох причин. По-перше, вона (людина) й є тим самосправджуваним (самописним?) текстом, який щомиті твориться й потребує власного ж тлумачення (про що це я написав?). По-друге, тексти зазвичай тлумачаться людьми, а буття людське – найзахоплюючий текст, де нема наперед даного змісту й форми, де навіть сам автор не завше дає собі раду із сюжетом та стилем. Отже, хай жиє читач!
 

Відтак коротко окреслена одна дієва особа.
 

З іншого ж боку стоїть само буття. Невідомий звір, загадковий, неокреслений, непізнаний і непізнаваний напевно. Все, що про буття можна сказати, по суті є запереченням якихось сталих рис, атрибутів, властивостей. Буття – всеохопне. Буття – геть порожнє. Буття – найзагальніше. Буття – всім без зайвих пояснень звичне. Та це лише забобони, призвичаєння, уникання незручних питань. Вислизання зі самої проблеми.
 
Отак і виходить: я проблему визначення сутності буття жену в двері, а вона скрадається у вікно.
 
Тож наше (людське) ставлення до буття вже приховує нелюдську помсту буття людині.
 
Радикально це може так звучати. Буття є вічним становленням, відкритістю всього сутнього й всіх можливостей сутнього, межею із ніщо, коли кожен позитивний зміст подається вкупі із запереченням будь-якого змісту. Хаос: «фактів», «подій», «переживань», «намірів», «поглядів», «думок». Буття не знає суддів. Буття нічого не приховує. Буття нічого не пояснює. Все дано – ніц не пояснено.
 

Отака драматургія. П’єса зветься Абсурд. На кону розгортається зіткнення людини (із власною ностальгією за сенсом буття) – з буттям (якому начхати на будь-які людські сенси й ностальгії-переживання).
 

Що з цього герцю виходить – тема окрема. Дехто вважає – виходить сенс буття, дехто – грецька трагедія, а всі інші – цим живуть без зайвих думок. Приміром, першопроходець цієї теми (Альбер Камю) виводив із тої п’єси цікавий фінал – Бунт, коли людина каже хаосу становлення  «дзусь! буде так, як я собі постановив, і моє Ні беззмістовності існування – це й є оте Так покликанню людини»…
 

 
Трохи задовгий вийшов Вступ? Перепрошую чемно: це все – щоби подумати трохи. Зараз налаштую скрипку, щоби потанцювати. Ви ж за цим сюди й ходите, чи не так?
 

 

Про абсурд з-українська.
 

Там, на північний схід, за хутором Михайлівським живуть дикуни, що харчуються чужими сенсами, виригають щось исконно–пасконное - й утворюють в такий спосіб царство безсенсовності – всередині себе, навколо себе, далеко поза собою. Росія, Московія, Залісся – на кожен смак є назва. Не сприймайте їх як захисників буття. Ставтеся до цього явища як до людського декадансу (занепаду), коли людина відмовляється людиною бути, а тварини не приймають до себе цих відмовників. Цей занепад має одну поодиноку рису й мету – уподібнити до себе все, що не він сам, нівелювати ввесь світ на свій копил. Других занять і уподобань у того занепаду катма.
 

По сей бік межи від того хутора замешкали ті, кого випадає називати українцями. В них іншої домівки нема, податися з власної хати їм нікуди. Така жорстока карма.
 
Це правда, українці люди атракційні й великі вигадники на всілякі сенси й забави. Час від часу в них відбувається знайома часто повторювана ситуація.
 
1. Ініціативна група кидає клич «геть від Москви!» (не обов’язково просто до европ чи гамерик, але категорично – геть од племен диких!). В міру сил та здібностей обираються провідники, котрі мали б вести й надихати на той похід. Вихід зі стану дикого відбувається непросто, в холоді й голоді, в зубожінні й побутовій обдертості. Але йдуть потроху, інші навіть зі співами.
 

2. Умовне болото терпить-терпить, страшиться-страшиться, а раптом прочиняє пельку й видає страшне ревіння: «жеерртии хочу!!!». Відразу тамте болото втрачає рештки тями й бачить перед очима лише їжу. Отоді його (те болото) можна на хліб намазувати, таке воно пластичне й майже не смердить у власній однорідності.
 

3. Знаходиться жменька підприємливих діячів, що на плечах того болота прибирає владу до рук. В жменьки свої шкурні інтереси, але болотові оголошується, що почалась епоха щастя. Болото поринає в щастя переживання початку щастя.
 

4. Русские таргани оселяються в головах болотних. Все стає без сенсу, бо й таргани зжирають болотяні мізки дощенту.
 
5. Диспути про любов і дружбу зі щасливими мешканцями боліт і носіями русских тарганів – теж втрачають всілякий сенс, бо щасливі болотяники тільки й роблять, що мукають та пукають.
 
6. Засновується нова ініціативна група людей, що бридяться таким щастям і такими тарганами в головах. Тепер дивимося на п.1 цього переліку.
 

Звісно, сюжет із п’єси про Абсурд. Нема ради.
 
Тут є навіть щось повчальніше. Ми бачимо своєрідне ходження колом. Філософи віддавна дали цьому колові смішне ймення circulus vitiosus – коло порочне, логічна помилка, коли в якості посилки приймається висновок, що потребує доведення.
 
Але ситуація абсурду не знає логіки. Вона стоїть до логіки, передуїє їй, не вивідна з посилок. Абсурд є ситуацією пізнання. Абсурд – ситуація тлумачення. Абсурд – введення себе в проблематику сенсу буття. Не в тім штука, що ви в колі, а принципово – правильно в теє коло увійти. Щоби пізнати, назвати, спитати буття про його сенс.
 
Старі радянські ідеологи мислили історію (божественну істоту) як лінійний прогрес, просування кудись навіщось – і називали це законами історії, що янголи принесли вві сні гебрейському месії Марксові.
 

Але історія – це внесення сенсу в абсурдне буття. Смішна річ для прогресивних конспірологів, що так багаті на «сенси».
 

Але історія – взагалі історія боротьби за сенсовне буття. Історіографи цю боротьбу ігнорують, бо вона непоказна, відбувається в мізках, не на величних бойовищах.
 
І ще одне: не сподівайтеся схопити сенс буття один раз і назавше. Не вірте тим, хто вам про цей сенс розказує історії й вимагає ставитися до них як до знаття. Допоки сам не заплатиш за власну тяму найвищої ціни – доти ти мешканець болота й пожива для тарганів.
 

 
Оце й усе, згрубша – перепрошую. )
 

 

Пишіть історію освоєння щоденного буття на ДД - власноруч.
 

 

 

 



© Mac Tíre [15.07.2019] | Рейтинг: 43.6/46 | Переглядів: 2876

2 3 4 5 43.6/46




Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Facebook-login



загрузка...




programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2021 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Будь ласка, увійдіть за допомогою
Facebook-login