для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

фкантєкстє 14 - 20 червня 2008 року


фкантєкстє 14 - 20 червня 2008 року
Нарешті я побачив як виглядає п’ять мільйонів баксів «вживу». Не так багато, як мені здавалось – у три кульочки «Босс» влізе. В принципі, це нормальна плата за кримську земельку – три кульочки  папірців за море, сонце і повітря. По телевізору одразу сказали, що це найбільший за існування української держави хабар. Не додали тільки, що це хабар найбільший з упійманих, бо реально – це копієчки, які тратить на льодяники за тиждень  який-небудь син якого – небудь депутата.
 
П’ять лимонів! Ото взяв би голова місцевої ради Партеніта то бабло та міг би в депутати Верховної Ради йти. Від якої хош партії. Хош від Регіонів – пажалста! Хош від Нашої України – милості просю! Хош від БЮТ – то до Губського. А хош від комуністів – так там ще й здачу дадуть…
 
Не судилось, значить, Україні мати ще одного професійного патріота, який би болів душею де НАТО і не НАТО. Не зважаючи на біль від втрати молодого перспективного політика національного масштабу, яким, безперечно, є голова Партеніта, я, все ж таки, страшенно утішився за нашу міліцію і хотів би знати чи й справді шановний голова Партенітської ради має визначене майбутнє у вигляді гарантованого працевлаштування з повним пансіоном років так на 8-10? Але то питання уже до прокуратури. А там, я думаю, за три кульочки «Босс» таку проблему не вирішать але за п’ять постараються.  В голови селищної ради ще ж напевно є. За щось він же мусив стати депутатом місцевої ради та її головою?
 
Але прошу, тільки не думайте, що головою Партенітської селищної ради можна стати за гроші! Ні, ні і ще раз – ні! Тільки за світлі ідеали! Тільки – за вірність тим ідеалам! А ідеали у голови, прізвище його Конєв, є. Прізвище маршальське і сам він вояка хоч куди. Служив у будівельних військах (я не жартую!), підполковник у відставці, замполіт. А ким же ще має бути людина, яка регулярно «грудью» встає на «защіту отєчєства» проти НАТО, як не замполітом? Прославився Конєв тим, що разом з Наталею Михайлівною Вітренко грудьми, цицька в цицьку, став на захист кримської землі від таких же стройбатівців як і він сам, тільки НАТОвських. Живота не жаліючи! Нєдєля на сухпайку - а відтояли Крим від двох кранів та одного самосвала американської армії…
 
Так, не втратив ще клас замполіт Конєв! Ще пам’ятає, що за нереальну американську загрозу можна відгребти реальне американське бабло. Так що у Конєва, повторюсь, є світлі ідеали! У трьох кульках поміщаються. А щоб у вас не склалось враження, що такий ідейний тільки один Конєв, оцініть його слова з інтерв’ю газеті «Кримское врємя»:
 
«— У вас в кабинете на самом видном месте стоит не портрет Ющенко или Януковича, а… бюст Ленина.
— Я беспартийный. Хотя, как замполит, наверное, прочитал все 55 томов собрания сочинений Ленина. А этого Ленина привез с собой еще из Туркмении, когда в 1992 году последним приказом главкома СНГ Шапошникова перевелся служить в Крым.
— Как реагируют на вашего Ленина те же нардепы и миллиардер Тарута?
— Нормально. Никто еще слова плохого не сказал. Они все тоже вышли из того времени.»

 
Розкішно! «Они все тоже вышли из этого времени!» Тільки «врємя» з них ще не вийшло. Скільки правди у безкорисного замполіта! Скільки їх – політруків, інструкторів райкомів і міськомів, сексотів і вертухаїв, «освобождьонних сєкрєтарєй» і руководітєлєй пєрвічних парторганізацій зараз і далі керують країною? Червоні, як палітурки ПСС В.І.Лєніна, правда, трохи полинялі за останні сімнадцять років від насичено-помаранчевого до ніжно-фіолетового, але класу і виучки, здобутої у ВПШ, не втратили.  Замполіти всіх мастей та їх діти заправляють моєю країною, а коли я говорю, що з року в рік жити краще не стає, вони кажуть, що у цьому винні націоналісти (хоч один керував державою за 17 років?), мова (в Криму особливо!) і НАТО.  Хоча, НАТО таки винне – Конєв же рублями російськими не брав, а доларами НАТОвськими. Пабєділо НАТО Конєва. Нє убєрєглі надьожу! А как пошол! На взльотє взялі… Ех, Смуглянка…
 
Замполіти… Це безсмертна категорія українських чиновників, яка ніколи не втратить своєї виучки. Замполіт – це глиба. Це людина, яка нічого в житті не робила, людина, яка не має професії але має «міровозрєніє». Вона все життя вчила ПРАВИЛЬНО розуміти політику партії і ненавидіти тих у кого такої правильної політики не було. Що ж, партії нема але ідеали лишились. Основні – це апетит, стадність і відчуття шухєра. І, якщо апетит переважає над відчуттям шухєра, не переживай – стадо тебе не покине.
 
Будьмо уважні! Зараз почнеться виття з усіх прес-підворітень про політичні переслідування в Криму. Зараз будуть квилити, як Ярославна на валах Путивля, про те, як самовіддано захищав Партеніт Конєв від НАТО, бандерівців і татар. СВОГО закрили.
 
З ким би ото об заклад побитись, що голову Партенітської сільради випустять раніше ніж виженуть з МВС Луценка? Може, з самим Луценком? Чи з генпрокурором? Чи з суддею яким? На мільйон баксів. Я б тоді й програв би з охотою. І то не біда, що у мене нема таких грошей. Я б оголосив збір по долару з кожного, хто хоче, щоб я програв отой заклад. Думаю, у нас знайшовся б мільйон людей, які хотіли б КУПИТИ справедливість раз безплатно її нема. Тільки, боюсь, не стане нам грошей. Дорога штука справедливість, дорога штука й право, дорога штука й закон. Він і державі не по кишені, не те що нам…
 
І все-таки, я хочу помилитись, я хочу вірити, що, врешті-решт, хоча б якась видимість порядку в країні буде. Що люди на високих посадах будуть працювати за зарплату (насправді велику зарплату, яку ми їм платимо!), а не за «реальний лавандос», який вони з нас здирають. З цією надією я вмикаю телевізор і дивлюсь чергове політичне ток-шоу. І розумію, що надія моя в агонії.
 
В пів ока спостерігаю, ото, в неділю, на 5-му каналі у програмі «Майдан», дискусію між  двома депутатами – Жебрівським і Донієм. І каже Жебрівський, що, мовляв, хоча йому й соромно, і це, безперечно, не законно і антиконституційно, але, іноді, бувають випадки, коли він мусить голосувати за себе і за «того парня», колегу, який вийшов чи то цигарку викурити чи то кави випити…
 
А курва ж ваша мать! То ви там каву пити ходите?! Курити?! Іди в цеху, від верстата кави випий. У школі на уроці сходи покури та залиш учнів. Іди під час операції пропусти келишок «сухаря» в буфеті, коли в тебе пацієнт на столі. Піди у жнива дрімани в борозні.
 
Чого ж ти не йдеш, народе мій, працелюбний? Бо мусиш працювати? Кинь, дурню! За що ти працюєш? Ти, лікарю, за що працюєш? За пів ставки? А ставка 900 гривень? З калимом і фальшивими лікарняними, отже, тисяча виходить? І, як бонус,  всі неприємності за не проведену вакцинацію тобі на голову. Не тому рагулю, який неякісну вакцину тобі притаранив, а тобі?!
 
Нема, кажеш, грошей на медицину. Та й правда, що нема. На секретаріат Президента скільки треба в бюджет закласти, а на Кабмін, а на Раду… У-у-у, брат, ти правий – нема грошей. Ледве Колі Рудьковському на Париж стало. Пів мільйона. Та на кілька нових «Мерсів» для кабміну – ще Янукович купляв, зараз, як уряд поміняють, знов їх обновляти будуть.
Це вони з твоїх грошей, докторе, брали. Не шкода? Угу. Ми ще заробимо. Ми вміємо. Врешті-решт, майнемо до Італії – один чорт там наших, біля метро Гарбателло у Римі, уже більше ніж у Харкові на Барабашово.
 
Або в Іспанію метнемось. Заробимо яких пару тисяч євро, щоб потім мали що послідки арійські, у поліцейській формі, відбирати в нас по дорозі додому. Не хнюпай, доктор, носом! Не кури жадібно! Нема у нас, сам бачиш, ні на кого надії – навіть на рідні консульства за кордоном. А на них – то в першу чергу. Ми всюди винні. У Європі – бо українці і вдома – бо українці. Хто нам винен? Німецькі поліцейські, які знущаються над нами? Чи наші хруні, які, щоб у них менше роботи було, охоче допомагають меркелівським поліцаям нас щемити, щоб ми ж і боялися? Самі ми винні. Ми їх годуємо, ми їм платимо, а вони мають нас там, де ми і є. Бо у них завше є добрий товариш, який допоможе проголосувати, щоб не перервати процедуру перекуру.
 
Свиноферма! Так назвав цього тижня своє місце праці Арсеній Петрович Яценюк. За що люблю Арсенія Петровича – за точність формулювань. Їй-бо, правда. І рила схожі, і апетити тотожні, і поведінка така ж, і працездатність аналогічна, як і в породистих кабанів. І така ж готовність жерти і втоптати всіх, хто заважає. Як там герой України Єфім Звягільський казав тому нещасному начальнику Держпромгірнагляду, який посмів виконати свою роботу і закрити братську могилу ім. Засядька через її аварійний стан, - «будеш харкать кров’ю и сидеть на нарах!»   А що тут дивного? Для Героя України, чиїм іменем названа вулиця в Донецьку, тільки їсти свиню не кошерно, а бути нею – допустимо.
Був би він там такий один – було б дивно, але там людину побачити – очі видивитись. Серед того ситого плямкання та рохкання і не розчуєш людського голосу. Хоча, ми ж його вже там і не чекаємо.
 
Але геть смуток! Розкажу-но, я вам, «на квітку», казочку. Жив собі, був собі Олесик-Телесик. Не сам він був, не сам і жив. Але казка не про те, хто і з ким жив, а про те, хто з ким жити не міг. Підріс Олесик-Телесик до росту метрпісятьвісім і солідності невимовної і змастирив йому дідусь Льоня, прикольного «корабля». Дунули дідусь Льоня з Олесиком-Телесиком  того «корабля». Та не самі й дунули – цілого «корабля» удвох не дунеш! – а разом з Іренкою-Зміючкою та цілою купою інших гадів. І погребло їх ловити рибку… Ну, там ще багато в казочці є про кого: і Югана-Побивана - змія чотириокого,  і Юлю-Повітрулю – Скрути Косу-в-Дулю, і Вікторів два – Особа Одна…
 
Але наша оповідка про складні взаємини Олесика-Телесика та Іренки-Зміючки. Власне, казочка не проста, бо після корабля, який дідусь Льоня змастирив і дунув, шо Олесик-Телесик, шо Іренка-Зміючка, шо інше гаддя – берегів не бачило. Тому, поки не прийшов час прилинути до бережка, поки знов не покликала до себе Юля-Повітруля, а Юган-Побиван не позначив чітко ті самі береги, за які не випливеш, вирішила компанія гадів – Олесик-Телесик  та інші офіційні особи – скинути баласт. Довго і тихо Олесик-Телесик та Іренка-Зміючка вирішували, що ж переможе – підлість чи наглість? А перемогло, як завжди, бабло. Прийшов до дідуся Льоні Віктор Регіонов Лице-Колаптоїд в Яйце  і Зміючка-Іренка пішла… Одні кажуть – в декрет, а інші кажуть, що туди, звідки декрет починається… Ну, я там не був, мед-пиво, не пив і в «корабля» не дув. Тому, за шо купив – за те й продаю. Як Рибаков коаліцію...
 
Ну ось, дорогі діти, і казочці капЄЦ, а хто слухав – тому ту чай і два кофє!
Канаріс [20.06.2008] | Переглядів: 68005

2 3 4 5
 Рейтинг: 44.7/14

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook