Ми живемо у бурхливий, перехідний період. Жодна революція не робилася за одну ніч, та навіть за 5 років. Це питання кількох поколінь. То будьте готові ходити по брудному болоту минулого, та терпіти безлад і срач перебудови, доки не покладена бруківка. Будьте ладні стоїчно зносити тягар та невлаштованість життя будівельника. Йти на болючі компроміси. Працювати з тим персоналом, який є, допоки немає того, якого хочеться. І жити серед того ватного народа, який є, а не який бажав би бачити.
 
Не наводьте, панове, мені чисельних аргументів проти особистостей. Я не збираюсь уподоблюватися бабцям на лавці перед домом. Тим більш, коли інформаційний простір знаходиться під владою вправних маніпуляторів свідомості. Міксуючи справжній та фейковий бруд, нас спритно направляють до фальшивої чистоти. Вмикаючи ірраціональні емоції замість тверезого розрахунку, підводять до начебто самостійно прийнятих рішень та дій, потрібних маніпулятору. Якщо ж ви вважаєте себе вільними від маніпуляцій, значить ви в руках справжнього професіонала.
 
Позбутися ментальної неволі можна лише єдином чином. Викинути з голови усе, крім двох варіантів. Червоної та синьої пігулки. Так чи ні. Решта - блуд та туман, який водить в оману. Насправді коридор можливостей у нас дуже вузький. А вибір дуже простий. Або - або.
 
За спалахами засліплюючих дрібниць легко не побачити головного: у нас кризова, життєво небезпечна ситуація. І від того, як ми вчинимо, залежить майбутнє нашої країни, нашої нації та наших дітей. Україну завжди занапащував не окупант, а громадянська війна між прагматиками та ідеалістами. Врешті, фанатики справедливості завжди перемагали. На шкоду самим собі та народові. Бо їхня благородна боротьба за справедливість закінчувалась руїною країни. А ворог приходив вже на вторований йому шлях.
 
Благими намірами вимощена дорога до пекла. Невже так складно оцінити розстановку фігур? Ви прагнете провести безнадійного пішака у ферзі, коли вам загорожує проста двоходовка: шах (вивід у фінал двох промосковських ферзів) та мат.
 
Розплющте, панове, очі! Поверніться з небес праведного гніву на грішну землю! У нас не змагання у святості, не конкурс краси та не аукціон щєдрот. У нас вибір подальшого шляху. Зрештою, вибір історичної долі України.
Або ми рухаємось далі від Москви, поки що під орудою ганебної, проте хоч якоїсь проукраїнської влади, або повертаємось назад, під ще ганебнішу відверто антиукраїнську. Третього немає. Можете дезертирувати перед лицем цього вибору, але його зроблять інші.
 
У нас тяжко хвора мати, а ви гребуєте провідним лікарем, бо у нього брудні руки. Ну то вони усі з брудними руками, тільки одні спасають, а інші вбивають. "Хай мати конає, а я буду чекати святого" - такий ваш принцип. То вона й сконає через вашу благородну принциповість. У нас немає святих у списках кандидатів. Нема ні Бандери, ні де Голля, ні Вашингтона. Та, навіть якби й були, вони б не вийшли б у лідери. У нас є три реальних поганих кандидатури, з яких дві можуть обнулити Україну. І яких ви своїми власними руками тягнете до влади під шляхетними, але самовбивчими гаслами. Бо ваш голос не за Порошенка - це голос за ціх двох.
 
Перед нами важкий вибір між хворобою та смертю. Хворого ще можна вилікувати. Мертвого - вже ні.
Після першої світової першим шляхом пішла Польща, другим - Україна. І я з жахом бачу, що жодних висновків не зроблено. Панують самовбивчі амбіції, а не тверезий розрахунок. То ж усе, що вже було колись, має повторитися знову. Завдяки таким, як ви, любителям уявної чистоти, начитавшихся більшовицької "правди" із справедливим викриванням олігархічної, вибачте, буржуазної влади.
Махновці теж не не хотіли бруднитися об'єднанням з петлюрівцями. А комуністи Німеччини не хотіли бруднитися об'єднанням с соціалістами. Вони теж хотіли кращого. Вони теж були принциповими. То ж стали мертвими.
 
Забудьте, панове, геть усе. Окрім суті проблеми: Україна стоїть на роздоріжжі, що визначає долю країни та майбутніх поколінь.
Перед нами болісний вибір: їсти гівно та вижити, чи сконати з голоду. Вирішуйте, що вам дорожче - життя країни чи ваша принципова огидливість. Кращіх варіантів нам не залишає наш мудрий та відповідальний, але чомусь завжди багатостраждальний та безпорадний нарід. Який хоче все, одразу і за чужий рахунок. Який в умовах війни воліє бачити головнокомандувачем України або зрадника, або зрадницю. До речі, ви за кого з цих двох будете голосувати у другому турі?
 
Бо третього найбільш реального кандидата, який міг би продовжити розпочату справу протистояння імперії, ви, разом з усіма москалями та корисними ідіотами, на нюх не переносите, приводячи хоч би й справедливі доводи. То, зрештою, отримаєте або одного, або іншу. Або безмізкову циркову ляльку, або безпринципну московську хвойду. А за цим Україна може назавжди втратити Крим, Донбас, багатомільярдні репарації, суверенітет та незалежність. І при цьому ані на грош не похитнути ненависну олігархічну систему.
 
Що ж, не вперше надурно втрачати виборене кров'ю. Небесна сотня, як і студенти під Крутами, загине зраджена нами. Та й ми прожили намарно, залишивши нащадкам лише безслав'я, ганьбу та черговий приклад типової хохляцької чвари та незгоди.
Мені боляче все це писати. Мабуть, щось подібне відчував Адам Кисіль, волаючи у збуреному польському сеймі проти війни з Україною. Він бачив майбутню катастрофу. А шляхту засліпив самовбивчий амбітний гонор. Як він засліплює нині вас. Ви теж хочете все й одразу. То втратите все.
 
Гірш за все, що деякі помилки доводиться виправляти не лише збитками. А й кровью. І якби то власною кровью, як помилки 2009-2010 років. Деякі помилки виправляються кровью майбутніх поколінь. Ми й досі не можемо вихаркати помилок козаччини, що завели нас у московську неволю. І мені б не хотилося, аби за помилки нашого покоління розплачувалися мої онуки.
 
Ображайтесь, панове, скільки завгодно на мої жорстокі слова. Які не співпадають з вашими солодкими маніловськими мареннями та бажаннями. Правда - це те, що не подобається нікому. Навіть мені.