Не за високими горами, не за синіми морями, а тут, на дніпровських схилах, була Країна велика. І була та країна найкрасивіша в світі. Ліси були дрімучі, поля родючі, ріки повноводні з водою кришталевою. Надра землі всякими багатствами славились. І народ жив в тій Країні веселий, роботящий, дружелюбний. Хлібороби хліб ростили, бортники мед добували, броварники пиво варили, кожум’яки шкіри для одежі та збруї готували, ремісники зброю та всякий господарський реманент виробляли. Отак і жили люди в Країні, горя не знаючи. А як який чужоземець забреде, то як рідного встрінуть. В лазні помиють, свіжу одіж дадуть передягтись, за стіл посадять, накормлять, хмільним медом та бурштиновим пивом пригостять і на вишивані перини стати вкладуть.
     Отак би й жили, горя не знаючи, як би одного разу, невідомо звідки, з’явився Змій Горинич. Люди і Змія зустріли як годиться. А Змій наївся, напивсь та й давай людям дорікати:
- Ви подивіться, як ви живете? На Півночі, з Кістяком Невмирущим, дружбу водите. А він вам тільки пакості різні строїть.
- А й правда, - загули люди. Строїть, ірод, всякі біди. А ми ж до нього, як до рідного.
- Ото ж, - веде далі Змій. А на Схід? Ви тільки на Сонце дивитесь, щоб помолитись. А там скільки можливостей.
- І то правда, - знову гомонять люди.
- А на Півдні, яка релігія, яка філософія. Що вам про те відомо?
- Та нічого, потупився народ.
- Ото ж бо, - глузує Змій. А на Заході живе Золотоволоса Красуня. То вона вам весь світ покаже. А ви що? Вранці Сонцю помолились та й працюєте шість днів на тиждень, а сьомий Матері-Землі віддаєте.
- А що ж ти, вельмишановний пане, пропонуєш? – загули люди.
- А що? Життя райське, незалежне. Невмирущого, на Півночі, на місце поставлю, зі Сходу всяких диковинок понавожу, з Півдня віра та філософія незалежна прийде, а з Заходу Золотоволоска дасть багатств незлічених та захист від всіляких супостатів.
- А й справді, - подумав люд, - Змій діло пропонує. Згодні, - кричать, - а що ти за це хочеш?
- Та саму малость, - каже Змій. Одну десятину від всього що ви виробите та виростите за рік до мене в маєток присилатимете, та по одній незайманій дівці з кожного повіту раз на рік присилатимете. Ото і все. А ви робіть своє діло, забутьте за Сонце та Матір-Землю, а моліться Змієві.
- Нехай так і буде, - вирішили люди та й розійшлися.
     І став Країною Змій Горинич правити. Палац собі збудував на дніпровських кручах. Слуг-прислужників набрав невидано. З Невмирущим нібито посварився, а насправді діло прибуткове наладив. Зі східних держав всякої всячини неякісної та дешевої понавозив. І стали ремісники та хлібороби не потрібні, бо є всього, хоч і паршивого, зате дешевого й багато. А з півдня попів призвав, щоб розуму вчили. А Золотоволоса Красуня, то та взагалі Змію грошей не жаліла. А змію треба було і численну челядь кормить і самому бенкетувати.
     Почав народ прозрівати. Щось не так твориться. Бо треба Змію не десятину, а половину віддавати. А як дівчат незайманих для Змієвої втіхи немає, то і всіх пожитків для Змія мало. Останнє майно змієві посіпаки у бідних людей стали відбирати. А Змій жирує собі та сміється.
- Ви ж самі мене вибрали керувати, то й насолоджуйтесь тепер.
     Горює народ. Не знає що робити. Попробуй що Змію проти сказати. У нього он скільки посіпак, та всі при зброї. В латах та шоломах, з кийками міцними.
     Раптом вершник на білому коні до людей приїхав. Одежа вся вишиванками шита, щит міцний шкіряний на спині висить, шолом золотом виблискує, меч-кладенець з пояса звисає.
- Хто ти, добрий молодець? – запитали люди.
- Мати-Земля я. Донька Сонця.
- Мати-Земля, - заблагали люди, - порятуй нас від Змія проклятого. Зовсім вже життя нема. А самі ми що можемо зробить? У ного он яка армія посіпак.
- Як я можу вам допомогти? - каже Мати-Земля, - якщо ви самі від мене відмовились. А пораду дам. Подолайте спочатку свій страх, тоді і Змія здолаєте.
     Стоять люди, шепчуться. «Що робити?» Страшно проти Змія. А Змій виглядає з-за муру та сміється. Любо йому на страх людський дивитись. Аж раптом Іванко-дурник, бавився каменюкою, та й пожбурив її прямо в Змія. Не встиг Змій сховатись, і камінь йому око вибив. Злякались люди ще більше. Думали що Змій своїх посіпак на народ напустить. А Змій сам злякався і давай тікати. Іванку таке сподобалось. Він, не довго думаючи, і другого каменя Змію в спину запустив. Тут і народ осмілів. Теж каміння похватали, і давай Змія гнати. Аж у землі Невмирущого загнали. І попросили вибачення у Сонця та Матері-Землі. І стали жить поживать, та добра наживать.
     А тепер питання для дорослих, то хто ж Змій, Вітьок, чи Петьок?