для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Змужніння Петра – з комуністами проти НАТО


Змужніння Петра – з комуністами проти НАТО
Давним-давно у нашій галактиці, коли у Кремлі сидів Бєня, його наступником майже офіційно вважався Нємцов, а Росією керував БАБ; коли американський Президент міг трахати не тільки у Твіттері, але й в оральному, соррі, овальному кабінеті; коли київське «Динамо» громило «Барселону» і мадридський «Реал», але програвало на виїзді тернопільській «Ниві», а претензії донецького «Шахтаря» на чемпіонство викликали тільки сміх; Петро Олексійович Порошенко продовжував будувати кар’єру в лавах СДПУ(о).
 
Невеличка фракція липових соціал-демократів спочатку виступила на боці царя Леоніда Другого, який прагнув не допустити обрання головою Верховної Ради як мінімум свого давнього недруга Олександра Мороза, а як максимум будь-кого, хто мав президентські амбіції. Утворилося два блоки. З одного боку, була ліво-громадівська коаліція, куди входили фракції комуністів, соціалістів та «Громада» ображеного царем Павла Лазаренка. З іншого, бюрократично-олігархічно-рухівський блок, куди увійшли Народний рух, партія кучмівської бюрократії НДП та олігархічні СДПУ(о) й Партія зелених. Найхитріше зробленою була партія Наталії Вітренко, яка, з одного боку, торпедувала соціалістів та комуністів, підіграючи царю, а з іншого, не наважувалася відверто перейти на бік влади.
 
54 дні тривала спікеріада, бо жоден кандидат не міг набрати 226 голосів, щоб стати головою Верховної Ради. Цар Леонід Другий був щасливий – парламент себе дискредитував, і народ почав схилятися до диктатури. Зрештою змилувався, і махнув рукою – нехай обирають лівого, аби тільки не мав президентських амбіцій. І головою Верховної Ради став радянський бюрократ Олександр Ткаченко, більше схожий на голову колгоспу, ніж на спікера.
 

 
І хоча голосування було таємним, всі знали, що необхідні голоси за Ткаченка злила СДПУ(о), чим викликала конфлікт з Народним рухом та НДП.
 
Невдовзі таємне стало явним – за свою «зраду» СДПУ(о) отримала пост заступника голови Верховної Ради для Віктора Медведчука. Голосування відбувалося в пакеті – Медведчук йшов разом з комуністом Адамом Мартинюком на пост першого віце-спікера. Під час відкритого голосування СДПУ(о) підтримала цей дует. За був і молодий депутат Порошенко.
 
Він не часто виступав з трибуни, бо злі язики кажуть, що займався бізнесом, всупереч конституційній забороні для наредпа. Але рукописи не горять, і цікаві виступи знайти можна.
 
Наприклад, у березні 1999 року НАТО напало на Югославію (кажуть, що так відволікали увагу від скандалу, коли американський Президент ускочив у гречку, про це ще цілий фільм зняли "Wag the Dog"), і Верховна Рада засудила це як акт агресії. 26 березня виступив з трибуни і Петро Олексійович. Російською мовою. Ось цитата:
 
«…фракция Социал-демократической партии Украины (объединенной) решительно осуждает агрессивные действия НАТО по отношению к Югославии. К чему приводит развитие военных действий и эскалация напряженности в Балканском регионе уже известно: вспомните критическое развитие событий во время Первой и Второй мировых войн.
С моей точки зрения, не были полностью использованы мирные пути урегулирования данного конфликта. На встрече с руководителем Парламентской Ассамблеи ОБСЕ практически всеми фракциями единодушно было заявлено о том, что парламент Украины решительно требует гарантий невоенного способа решения этих вопросов. И мы получили ответ, что будут использованы все меры для мирного разрешения кризиса. К сожалению, это слово было нарушено. Падают ракеты на Югославию, гибнут люди.
Считаю, есть объективная недоработка нашего внешнеполитического ведомства. Я думаю, что посредничество, которое Украина предложила сегодня для решения этого вопроса, надо было предложить несколько ранее, тогда, когда уже было видно, что силы Запада будут стоять на своем. Наш парламент должен принять конкретные решения: поручить правительству сделать соответствующие выводы из этого конфликта, Министерству обороны Украины разработать изменения нашей военной доктрины для обеспечения безопасности государства, а самому парламенту поддержать перераспределение воинского бюджета с целью концентрации средств на усиление именно войск противовоздушной обороны, Военно-Морских Сил, которые позволят нам надежно защитить нашу страну
».
 
Петро Олексійович уже тоді дбав про українську армію, адже непокоївся, що на Україну може напасти НАТО.
 
А в жовтні 2016 року на зустрічі зі студентами з нагоди 150-річчя від дня народження Михайла Грушевського вже Президент України геть інакше розповідав про своє ставлення до тодішніх подій.
 
«Зараз це буде не модно, але колись мій син сам подав документи у British Council для того, щоб узяти участь у конкурсі на навчання в англійській школі Eton. І серед там 1400 учасників він переміг, – згадав Порошенко. – Це був рік, коли НАТО бомбардувало Югославію. На співбесіді дозволялося бути батькам. На питання вчителя, як він ставиться до бомбардування НАТО Югославії, він сказав, що він категорично проти. Коли його попросили аргументувати свою позицію, він у віці 14 чи 15 років півгодини її аргументував...
Я сидів і думав: Господи, Британія – основний учасник бомбардування, що він каже і що він робить! Він був зарахований, хоча викладачі мали абсолютно іншу точку зору. Тому що, каже, ми перевіряємо набір фактів, якими володіє студент, його вміння захищати власну позицію
».
 
Думав одне, з трибуни говорив інше, робив третє і з сина зробив конформіста. Все-таки дволикий анус янус Петро Олексійович.
 
Який чудовий урок свободи слова і думки дали йому британські професори. Не скористався, на жаль. У країні, де Порошенко - Президент, будь-яка вільна думка вважається ворожою, а порохоботи успішно опановують лексику Андрія Януарійовича Вишинського.
 

 
© Марко Жмайло [15.02.2019] | Переглядів: 15127

2 3 4 5
 Рейтинг: 34.4/54

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook