для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Молодість Петра - команда молодості нашої


Молодість Петра - команда молодості нашої
У ті далекі, далекі часи, коли Україною, як Давньою Спартою, правив цар Леонід, коли зарплати у 20 мільйонів вистачало на 5 кілограм картоплі, коли футбол коментував Сергій Дерепа, а дуполизом Президента працював Валерій Лапікура (а про Уколова, Олешка і Монову ніхто навіть не чув), розпочався політичний шлях Петра Олексійовича Порошенка.
 
Йшов нашому герою тоді 33-й рік. Ну, чим не Ісусик, сказала б дружина львівського мера. Але, якщо вірити порохоботам, уже в той час завершилося формування його капіталу, бо наступні 20 років як державний службовець бізнесом Петро Олексійович займатися не мав права.
 
Тоді цар Леонід Другий та його придворний шаман Курас придумали ідею перебудувати радянську економіку на олігархічну та опертися на новий клас. Великі й малі бізнесмени притьмом посунули до рад усіх рівнів, відтісняючи стару партійну номенклатуру та кучмівську бюрократію, а головне шляхом підкупу витісняючи з одномандатних округів представників найпотужніших тодішніх партій - комуністів, соціалістів та рухівців, які могли кинути виклик царю на виборах. Влада похід бізнесменів у ради усіляко заохочувала. Так сформувалися олігархи, які спочатку зжерли комуністів та соціалістів, потім підпорядкували собі бюрократів-кучмістів, а зрештою повалили і самого царя, привівши на трон бездарних маріонеток - двох Вікторів. Але то буде згодом, а зараз повернемося в 1998 рік.
 
Щоб точно посісти омріяне місце в Раді, безпартійний Порошенко балотувався одночасно і за партійним списком, і в одномандатному окрузі. Тоді так було можна. Звісно, Петро Олексійович переміг і там, і там. Герой все-таки. Але обидві перемоги залишили неприємний присмак, бо результати не вражали.
 
Партію він обрав не просту, а наймажорнішу – Соціал-демократичну партію України (об’єднану). Щоправда, ані соціал-демократичною, ані об’єднаною вона не була. Це був строкатий конгломерат старої партноменклатури та найпотужнішого бізнес-угруповання України, так званої «чудової сімки». Першу п’ятірку склали Леонід Кравчук, Євген Марчук, Василь Онопенко, Віктор Медведчук та Григорій Суркіс. Їх ще називали «динамівцями» або «Командою молодості нашої», бо свою передвиборну кампанію вони будували довкола успіхів київського «Динамо» у Лізі чемпіонів 1997/1998 років. За опитуванням соціологів СДПУ(о) мала набрати близько 10% і посісти друге місце після найпопулярніших тоді комуністів. Казали, що їх реально боявся сам Леонід Другий, адже Марчук мав високі шанси перемогти на президентських виборах. У цій чудовій команді Петру Порошенку дістався 11-й номер. Як у Сергія Реброва. Нападник.
 
Катастрофа трапилася, коли київське «Динамо» напередодні виборів з тріском програло вдома туринському «Ювентусу» 1:4.
 

 
Кришталева мрія уболівальників України розбилася в один день, потягнувши на дно рейтинг «Команди молодості нашої». СДПУ(о) пройшла у Раду з результатом 4,01% при 4-відсотковому бар’єрі. Партію врятував масовий підкуп виборців на Закарпатті, де вона здобула 31% голосів, натомість у 23 регіонах не набрала й 4%. Результат на Вінниччині, де виборами опікувався Порошенко, був другим знизу – 1,63%.
 
Перемога в одномандатному окрузі №12 на Вінниччині теж виглядала не беззаперечною. Свого найближчого опонента Петро Олексійович випередив на 0,6% або рівно на 58 голосів. А всього для перемоги вистачило 17,44% голосів. Злі язики брехали, що не обійшлося без підкупу виборців. Тим не менше перший бар’єр у цій блискучій політичній кар’єрі було подолано.
© Марко Жмайло [13.02.2019] | Переглядів: 5932

2 3 4 5
 Рейтинг: 31.6/42

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook