У покійного батька був знайомий.
У брежнєвські часи сидів у високому партійному кабінеті. Коли хтось з підлеглих не справлявся з дорученням, він ніколи не кричав, крий Боже, не лаявся, а лише здивовано поправляв окуляри, докірливо дивився в очі винуватцеві, скрушно хитав уже тоді благородно-сивою шевелюрою і тихо питав: «Где же ваша коммунистическая совесть?»
Коли у когось з колег чи знайомих виникали сумніви щодо того чи іншого «мудрого» рішення партійного керівництва, він так само задумливо дивився у вічі і казав: «Неужели вы не понимаете всей важности нынешнего момента?»
За тривалі роки роботи в партійних органах встиг захистити дві дисертації про «геніальну» роль комуністичної партії у нашому житті, стати професором і наприкінці перебудови перемістився з тонучого партійного корабля до одного з вищих навчальних закладів.
Невдовзі з’ясувалося, що він ще у дитинстві, мало не разом з самим Кравчуком, носив кутю бійцям УПА і співав їм колядки. На роботу став ходити лише у вишиванці. Замість товстих нудних книженцій про «керівну і спрямовуючу» роль компартії почав видавати такі ж грубезні й нудні томи про «науковий націоналізм». На конференціях робив доповіді про переслідування дисидентів та інші злочини комуністичної партії.
За всіх президентів, коли йому казали про скрутне життя, співчутливо хитав головою і тихо казав: «Усі ж не можуть бути багатими. Невже ви не розумієте важливості поточного моменту?» Отримав кілька орденів від різних президентів і понад 20 тисяч пенсії, і попри те, що розміняв 9-й десяток і ледве ходить, продовжує навчати молодь.
Сьогодні він за Порошенка, а всіх незгодних запитує: «Невже ви не розумієте важливості поточного моменту?» На відміну від молодших порохоботів, він одержав добру освіту і має виховання, тому ніколи не кепкує над «зубожілими» і, крий Боже, не лається, бо від фекально-генітальної лексики більшості порохоботів почервонів би навіть боцман парусного флоту. Але, вловивши повернення рідної лексики 1970-х, грізно картає «агентів Кремля», «недалекоглядних посіпак», «маловірів» та інших уявних «ворогів», які чомусь не хочуть бачити видатних досягнень чинного президента. Можливо тому, що не зуміли, нічого не роблячи усе життя, але розуміючи «важливість поточного моменту», одержати величезну пенсію та кілька орденів?
Усіх порохоботів об’єднує «мистецтво не помічати бідних» (вислів Дж. К. Гелбрейта), ненависть і зневага до основної маси українського народу. Саме від них постійно лунає, що «народ – це бидло». І якщо їм вдасться шляхом фальсифікацій, підкупу та брехні вкрасти перемогу на виборах, вони виявляться правими. Як колись сказав один з найближчих соратників Порошенка Турчинов, «український народ є боягузливою, невдячною нацією нитиків, яка отримала несподівану свободу і стогне за безтурботними і помірно ситими днями рабства...».
Чи стерпимо?